Р О З Д І Л   VII

 ДОЗВІЛ ЗЛА І ЙОГО ВІДНОШЕННЯ

ДО БОЖОГО ПЛАНУ

ЗЛО – це те, що породжує нещастя, що прямо чи посередньо викликає всякого роду страждання (Словник Вебстера). 

Тому ця тема не тільки торкається людських хвороб, горя, страждання, слабкостей та смерті, але й вертається назад, щоб дізнатись про їх першопричину – гріх – і про ліки від нього. Оскільки причиною зла є гріх, його усунення – це єдиний спосіб назавжди вилікувати цю хворобу.

Чому, створивши наших перших батьків досконалими та чесними, Він дозволив сатані спокушувати їх? 

Або чому Він дозволив, щоб серед добрих дерев було заборонене дерево?

 Марно пробувати відганяти від себе це питання: чи не міг Бог запобігти всякій можливості гріхопадіння людини?

     Дехто запитує: хіба не міг Бог, для Котрого все можливе, вчасно втрутитись, щоб не дати сатані втілити свої задуми до кінця? Звичайно, міг, але таке втручання могло б розладнати виконання Його власних намірів. Його метою було виявити досконалість, велич і праведну владу Свого закону, а також показати як людям, так і ангелам відповідні негативні наслідки його порушення. 

     Крім того є речі, які по своїй природі є неможливими навіть для Бога. Наприклад, Святе Письмо заявляє: 

“Неможливо, щоб Бог казав неправду” (Євр. 6: 18 – Хом.) і “Він... не може зректися Самого Себе” (2 Тим. 2: 13). 

     Бог не може помилятись, а тому не міг не вибрати наймудрішого та найкращого плану для приведення Своїх створінь до життя – навіть якщо б через свою короткозорість ми деякий час не бачили скритих мотивів Його безмежної мудрості.

Though opposed
to evil,
God does
permit it.

     І хоч для здійснення Своїх милосердних намірів Він на деякий дозволяє злу та його прихильникам відігравати активну роль, все ж все це відбувається ні заради зла, ні тому, що Бог в союзі з гріхом, оскільки Ним сказано, що Він “Бог не той, що несправедливості хоче” (Пс. 5: 5). 

     Хоч Бог є противником зла в будь-якому його вигляді, Він на якийсь час дозволяє його (тобто не перешкоджає), оскільки Його мудрість бачить в цьому спосіб, завдяки якому Його створіння зможуть одержати добрий та цінний урок.

     Принцип, результат діяльності якого є благотворним і в кінцевому результаті приносить порядок, гармонію та щастя, ми називаємо правильним принципом. А протилежний принцип, що породжує незгоду, нещастя та руйнування, ми називаємо неправильним принципом.

      Результати ж дії цих принципів ми називаємо добром і злом, а розумну істоту, що здібна відрізнити правильний принцип від неправильного і добровільно керується одним чи іншим, ми називаємо доброчесною або грішною.

Why didn’t God limit man’s experience?

     І якраз завдяки цьому моральному чуттю Адам міг побачити, що гріх або несправедливість є злом, навіть ще до того, як він побачив всі його наслідки. Нижчі рівні Божого творіння не наділені цим моральним почуттям. Собака має трохи розуму, але не до такого рівня – хоч він і може збагнути, що певні його дії викликають похвалу і нагороду його господаря, а інші – його несхвалення. 

     Він може вкрасти або позбавити когось життя, але не буде названий грішником. Він також може захищати чиюсь власність або життя, але ніколи не буде названий доброчесним, оскільки він не усвідомлює моральної якості своїх дій.

Cain and Abel

Only
by comparing
results
can man
properly
appreciate
good and evil.

Liberty
of choice
is a part
of man’s
original endowment.

     Він міг також створити людину досконалою та вільною – як і вчинив, – але вберегти її від спокуси сатани. В цьому випадку людина, обмежена лише досвідом добра, постійно була б схильна до злих впливів ззовні або ж амбіцій зсередини. 

     Це зробило би її вічне майбутнє непевним, і завжди існувала би ймовірність зародження непослуху й непорядку. Крім цього добро ніколи б так високо не цінувалося, якби не було контрасту зі злом.

Спочатку Бог ознайомив Свої творіння з добром, оточивши їх ним в Едені. А пізніше, як кару за непослух, дав їм суворий урок пізнання зла. Вигнавши їх з Едену і позбавивши спільноти з Собою, Бог дозволив їм зазнати хвороби, страждання та смерть, щоб вони могли назавжди пізнати зло, а також недоцільність і надмірну гріховність гріха.

 “І сказав Господь Бог: 

“Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (1М. 3: 22). 

     Те саме випало на долю їхнім нащадкам, з тою лише різницею, що спочатку вони одержують знання зла і не до кінця усвідомлюють, що таке добро. Зрозуміють вони це лише в Тисячолітті внаслідок їхнього відкуплення Тим, Хто буде тоді їхнім Суддею і Царем.

     Але не забуваймо, що цей образ чи подібність Божа, ця людська природа з початково вписаним законом сильно втратила чіткість своїх контурів внаслідок згубного і деградуючого впливу гріха. Тому сьогодні цей образ вже не такий, як в першій людині. Здатність любити передбачає здатність ненавидіти. 

     Отже, ми можемо зробити висновок, що Творець не міг створити людину на власну подобу лише із вмінням любити і поступати правильно, але без відповідної здатності ненавидіти й поступати неправильно. Ця свобода вибору, названа вільним моральним фактором або вільною волею, є частиною первісних здібностей людини. 

     А разом з повною мірою його розумових й моральних здібностей це робило його образом Свого Творця. Сьогодні, після шести тисячоліть деградації, гріх настільки стер нашу первісну подібність, що ми втратили волю і в більшій чи меншій мірі зв’язані гріхом та його наслідками. І для грішного людського роду гріх тепер є легшим, а значить більш прийнятним, ніж праведність.

     Ми навіть не сумніваємось, що Бог міг дати Адаму таке чітке уявлення про численні згубні наслідки гріха, що той стримався б від нього, але ми віримо, що Бог знав наперед, що фактичний досвід зла послужить найнадійнішим і незабутнім уроком для людини на всі віки. 

     Саме тому Бог не заборонив, а дозволив людині зробити свій вибір і відчути наслідки зла. Якби можливість грішити не була ніколи дозволена, людина не могла б протистояти гріху і, відповідно, в її добрих ділах не було б ні чесноти, ні заслуги. Бог шукає тих, хто поклонятиметься Йому в дусі і в правді. 

     Він бажає свідомого і охочого послуху, а не сліпої, механічної служби. Він ще раніше задіяв неживі механічні фактори у виконанні Своєї волі. Тепер Його намір полягав в тому, щоб створити щось шляхетніше – розумне створіння на власну подобу, володаря землі, чия вірність і праведність базувалася б на вмінні оцінити правду і неправду, добро і зло.

     Святе Письмо говорить нам, що хоч принципу зла було дозволено досить довго діяти для виконання Божих намірів, його діяльність припиниться навіки і навіки припинять своє існування всі ті, хто продовжуватиме керуватись його впливом (1 Кор. 15: 25, 26; Євр. 2: 14). Навіки залишиться лише доброчинність і доброчинці.

1.  Intuition

2.  Observation

3.  Experience

4.  Information

     Таке знання властиве лише божественному Єгові – вічному джерелу всякої мудрості та правди, Котрий по самій природі речей неодмінно перевищує всі Свої створіння. Отже, людське знання добра та зла не могло бути інтуїтивним. 

     Людина могла отримати знання і через спостереження, але в такому випадку обов’язково мусів бути якийсь наочний приклад зла та його наслідків для людини. Це означало би дозвіл зла в якомусь місці, серед якихсь істот. То чому ж тоді не серед людей і не на землі?

Although deceived,
Eve was a transgressor.

     Отже, в них було теоретичне знання зла, але вони ніколи не бачили і не відчували його наслідків. Тому вони не оцінили доброї влади свого Творця і Його милосердного закону, ні цієї небезпеки, від якої Він намагався їх захистити. Як наслідок, вони піддалися спокусі, яку дозволила Божа мудрість, простеживши наперед її остаточну користь.

     Її досвід і знання Бога були більш обмежені, ніж досвід і знання Адама, оскільки він був створений першим. Ще перед створенням Єви Бог безпосередньо ознайомив його з покаранням за гріх, тоді як Єва, напевно, дізналась про це від Адама. 

     З’ївши плід і повіривши облудним словам сатани, вона, очевидно, не усвідомлювала всієї міри провини, хоча, напевно, мала якісь побоювання і передчуття, що щось не так. Не дивлячись на те що вона була обманена, ап. Павло говорить, що вона згрішила, хоч і не настільки сильно, як коли б згрішила проти більшого світла.

     Враховуючи те, що вони були досконалими істотами, розумово і морально схожими до свого Творця, в чоловікові був яскраво виражена богоподібна риса любові до його коханої супутниці, досконалої жінки. Побачивши гріх і боячись смерті Єви, тобто її втрати (втрати без жодної надії на повернення, бо не було дано такої надії), Адам у розпачі відчайдушно вирішив не жити без неї. 

     Вважаючи своє життя нещасним та нічого не вартим без товариства Єви, він свідомо приєднався до її вияву непослуху, щоб розділити і кару смерті, яка (як він напевне догадувався) нависла над нею. Вони обоє, згідно слів апостола, “були в переступі” (Рим. 5: 14; 1 Тим. 2: 14). Але Адам з Євою були “одним”, а не “двома”. Отже, Єва розділила вирок, який своєю поведінкою допомогла накликати на Адама (Рим. 5: 12; 17-19).

God has
permitted sin,
but is not
the author of it.

     І все ж Бог вирішив дозволити зло, бо, передбачивши ліки для звільнення людини з його наслідків, Він бачив, що в результаті людина добре усвідомить через досвід надмірну гріховність гріха (Рим. 7: 13 – Хом.) і неперевершену велич доброчесності в контрасті з ним. Це навчить її ще більше любити й прославляти свого Творця – першопричину та джерело всякої доброти, – а також всіляко уникати того, що принесло стільки лиха та нещастя.

      Отже, кінцевим результатом буде ще більша любов до Бога, ще більша неприязнь до всього, що суперечить Його волі, і, як наслідок, міцне утвердження у вічній праведності всіх тих, хто скористається уроком, який дає сьогодні Бог, дозволяючи гріх і пов’язане з ним зло. Але варто звернути увагу на велику різницю між незаперечним фактом, що Бог дозволив зло, і серйозною помилкою декого, хто звинувачує Бога в авторстві та провокуванні гріха. 

     Цей  останній погляд є блюзнірством і суперечить фактам, представленим у Святому Письмі. Зазвичай в цю неправду вірять ті, хто намагається знайти інший план спасіння замість плану, передбаченого Богом через жертву Христа, нашої викупної ціни. Переконавши себе та інших, що саме Бог несе відповідальність за всі гріхи, нещастя і злочини,* і що людина, як невинне знаряддя в Його руках, була примушена до гріха, вони відкривають дорогу для теорії, що немає потреби ні в жертві за наші гріхи, ні в якійсь милості, а лише в одній справедливості. 

* Для підтримки цієї теорії використовують два вірші Святого Письма (Іс. 45: 7 і Ам. 3: 6), в обох випадках неправильно пояснюючи слово зло. Гріх завжди є злом, але зло не завжди є гріхом. Землетрус, пожежа, повінь або епідемія – це лихо, зло, але жодне з них не може бути гріхом.  Слово зло, процитоване в цих віршах, означає лихо. Це ж єврейське слово перекладене як лихо в Пс. 9: 27; Пс. 34: 20; 107: 39 (Хом.); Єр. 48: 16 (Хом.); Зах. 1: 15 (Хом).  Його перекладено нещастя в 1 Сам. 10: 19; Пс. 27: 5; 41: 2; 88: 4; Екл. 7: 14 (Хом.); Єр. 51: 2 (Хом.); Плач 1: 21 (Хом). Воно перекладене лиходення, біда, лихий в Пс. 94: 13; 141: 5 (Кул.); Неем. 2: 17; Пс. 107: 26 (Хом.).  І те саме слово в багатьох місцях перекладене як шкода, збиток, лихоліття, недобро, нужда, горе і смуток.

     Вважаючи, що Бог бажав гріха і став його причиною, і що ніхто не міг Йому опиратися, вони стверджують, що коли Він забажає праведності, всі також будуть безсильні Йому протистояти. Але таким міркуванням повністю відсувається вбік найшляхетніша якість людини – свобода волі або вибору, вражаюча риса її подібності до Творця, а людина теоретично принижена до рівня машини, яка діє лише тоді, коли на неї діють ззовні.

       Якщо б це було правдою, то людина замість того, щоб бути володарем землі, була би нижчою навіть від комах, бо вони, без сумніву, мають волю та можливість вибору. Навіть маленькій мурашці була дана сила волі, яку людина не може зламати, хоч і має більшу силу протидіяти й перешкоджати.

God did not force man
to sin, but in His loving wisdom provided
a means
for his recovery.

     Так, Бог має силу схилити людину як до гріха, так і до праведності, але Його Слово заявляє, що в Нього немає таких намірів. Будучи послідовним, Він не міг би схилити людину до гріха по тій же причині, що “не може зректися Самого Себе”. 

     Така поведінка не відповідала би Його праведному характеру, а тому є неможливою. Він прагне шани й любові лише від тих, що поклоняються Йому в дусі та правді. Для цього Бог дав людині свободу волі, подібну до Його власної, бажаючи, щоб вона вибрала праведність.

       Дозвіл на самостійний вибір привів людину до втрати спільності з Богом, до втрати ласки і благословень і, зрештою, до смерті. Проходячи через гріх та смерть, людина на практиці пізнає те, що Бог пропонував навчити її теоретично – без особистого досвіду гріха та його наслідків. Те, що Бог знає наперед кроки людини, не використовується проти неї і не служить приводом зробити з неї просто механічну істоту. Навпаки, це служить для блага людини. 

     Знаючи наперед шлях, який вибере людина, коли матиме свободу вибору, Бог не завадив її спробі скуштувати гріха та його гірких наслідків, а відразу ж почав готувати спосіб для її звільнення з цього першого гріха, передбачивши Відкупителя, великого Спасителя, Котрий може навіки спасти всіх, що через Нього вертатимуться до Бога. 

     Для того, щоб людина мала вільну волю і щоб перше невдале її застосування (непослух волі Господа) пішло їй на користь, Бог передбачив не тільки викуп за всіх, але і те, що свого часу всім людям буде засвідчено про таку можливість примирення з Ним (1 Тим. 2: 3-6).

     Але підтримувати таке життя вічно – це так само неможливо для Бога, як і обманювати. Тобто це морально неможливо. Таке життя все більше й більше ставало би джерелом нещастя як для самої людини, так і для інших. 

     Тому  Бог є надто добрим, щоб підтримувати таке існування, некорисне та шкідливе і для самої людини, і для всіх інших. І коли  Його сила перестає підтримувати, то наступає знищення – природній наслідок зла. Життя – це ласка, дар від Бога, і воно продовжуватиметься вічно лише для слухняних.

     Добре запам’ятаймо цю думку. Теперішнє життя, яке від колиски до могили є лише процесом вмирання, є благом (не дивлячись на все зло в ньому і розчарування), є ласкою, навіть коли б не було майбутнього. Більшість людей саме так його й оцінюють, оскільки винятків (самогубців) порівняно мало. 

     Та й їх наші суди справедливості неодноразово визнавали психічно неврівноваженими, інакше б вони не позбавляли себе сьогоднішніх благословень. Крім того, поведінка досконалої людини Адама показує нам, якою була б поведінка його дітей в подібних обставинах.

"Every good gift and every perfect gift is from above, and cometh down from the Father of Lights, with whom is no variableness, neither shadow
of turning."
James 1:17

The doctrine of Eternal torture
is NOT:
1. Scriptural
2. Consistent with God’s character
3. Part of
God’s plan

     Адам отримав це благословення в повній мірі, але був застережений, що втратить цей “дар”, якщо перестане слухатись Бога: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш”. 

     Він нічого не чув про життя в муках як кару за гріх. Вічне життя не обіцяне нікому, крім слухняних. Життя – це Божий дар, тоді як смерть – протилежність життя – є визначеною Ним карою.

“Заплата за гріх – смерть” (Рим. 6: 23). “Душа, що грішить, – вона помре” (Єз. 18: 4).

     Але що вони скажуть, якщо зараз ми доведемо, що світ матиме набагато сприятливішу можливість і випробування на життя, ніж Адам – матиме саме тому, що Бог запланував дозволити роду Адама розділити його покарання природнім чином. Ми вважаємо, що справа саме в цьому, і намагатимемось це пояснити.

     З такої точки зору смерть непорочного й безгрішного Ісуса була повним розрахунком перед Богом за Адамів гріх. Як один чоловік згрішив і всі в ньому розділили його прокляття та кару, так Ісус, заплативши кару того одного грішника, купив не лише Адама, але і всіх його нащадків – всіх людей, що успадкували його слабкості, гріхи та кару за них – смерть. 

     Непорочний, достойний наш Господь, “людина Христос Ісус”, маючи в Собі ненароджене досконале насіння, рід, так само незіпсутий гріхом, віддав все – людське життя і права – як повну ціну викупу за Адама та його рід або насіння, яке було в ньому на момент винесення вироку.

     Ось так Відкупитель “побачить насіння [всіх тих з насіння Адама, хто прийме усиновлення на Його умовах] і житиме довгії дні [воскресіння до вищого рівня, ніж людський, дарованого Йому Отцем в нагороду за послух]” – а все це через вкрай неймовірний спосіб: через жертву життя та потомства. 

Тому написано: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть (1 Кор. 15: 22).

"All that are in their graves...
shall come forth."

     Хто не приймає повного знання і (через віру) не втішається сьогодні Божою милістю (а таких є переважна більшість, включаючи дітей та язичників), той обов’язково матиме ці привілеї в наступному віці, в “майбутньому світі” – у віці чи епосі, що прийде після теперішньої.

      І тому “всі, хто в гробах... повиходять”. Коли хтось (в цьому чи наступному віці) повністю усвідомлює ціну викупу, дану нашим Господом Ісусом, а також свої привілеї, що випливають з цього, то вважається, що він стоїть на випробуванні, як Адам. Тоді послух приносить вічне життя, а непослух – вічну смерть, “другу смерть”. 

     Але від нікого не вимагається досконалого послуху без досконалої здатності бути слухняним. Під Заповітом Ласки протягом Євангельського віку членам Церкви приписана через віру праведність Христа, щоб компенсувати їхні неминучі недоліки з причини тілесної хиби. 

     Божественна Ласка буде діяти і в Тисячолітньому віці по відношенню до кожного в світі, “хто захоче”. Доки не буде досягнута фізична досконалість (а всі матимуть цей привілей лиш перед закінченням Тисячолітнього віку), про абсолютну моральну досконалість годі й думати. 

     Те нове випробування, результат викупу і Нового Заповіту, відрізнятиметься від випробування в Едені тим, що вчинки кожного впливатимуть лише на його власне майбутнє.

    Та чи не буде це для декого з людей другим шансом досягти вічне життя? Відповідаємо: через непослух батька Адама перший шанс вічного життя був втрачений і для нього, і для всього його роду, який знаходився ще в “його стегнах”. В цьому першому випробуванні “на всіх людей прийшов осуд”. 

     Божий план полягав в тому, щоб через викупну жертву Христа Адаму і всім, хто втратив життя через Його гріхопадіння (після того, як вони скуштують надзвичайну гріховність гріха й відчують на собі тягар покарання за нього), дати можливість повернутися до Бога через віру в Відкупителя. Якщо хтось хоче називати це “другим шансом”, нехай називає. Звичайно, для Адама це другий шанс, і до якоїсь так можна сказати і про весь відкуплений рід.

First Individual Opportunity

"Good tidings
of great joy
which shall be
unto all people."

     Це і є та сама, провіщена ангелами, “радість велика, що станеться людям усім”. І, згідно слів апостола, ця Божа ласка – що наш Господь Ісус “дав Самого Себе на викуп за всіх” – мусить  стати “свідоцтвом” для всіх “часу свого” (Рим. 5: 17-19; 1 Тим. 2: 4-6). 

     Не Бог, а самі люди обмежили до Євангельського віку цей шанс чи можливість досягти життя. Бог же говорить нам, що Євангельський вік служить лише для вибору Церкви, Царського Священства, через яке в наступному віці всі інші дізнаються чисту правду й одержать всі можливості здобути вічне життя під Новим Заповітом.

If given an individual chance,
how many would have been found worthy
of life?

     Якщо зло мусило бути дозволене з огляду на фактор моральної свободи людини, то чому його викорінення здійснюється таким дивним і складним способом? Навіщо дозволяти стільки лиха, яке випадає і на долю тих, котрі в кінцевому результаті отримають дар життя як слухняні Божі діти?

     Якщо взяти за мірило приклад Адама (він, безсумнівно, у всіх відношеннях був зразком досконалої людини), то ми прийдемо до висновку, що ніхто не виявився би абсолютно слухняним та достойним, оскільки ніхто не володів би таким ясним знанням і таким досвідом спілкування з Богом, щоб розвинути повну довіру Божим законам, незважаючи на свою особисту думку. 

     Ми запевнені, що саме знання Отця дозволило Христу повністю довіритись Йому і бути слухняним (Іс. 53: 11). Але давайте припустимо, що четвертій частині таки вдалось заслужити життя, або навіть більше – припустимо, що половина виявилась гідною життя, а друга половина підпала під покарання за гріх – смерть. 

     Що далі? Припустимо, що слухняна половина ніколи не пробувала гріха і не була його свідком. Чи не відчували б вони постійної цікавості до забороненого, стримуючи себе лише страхом перед Богом і покаранням? Їх служба не була б такою щирою, якби вони не пізнали добра та зла і не оцінили повністю милосердних намірів Творця у створенні законів, якими керується Його власний шлях і шлях Його створінь.

     А навіщо? Єдиною причиною була би надія, що після пробудження і повторного випробування дехто з них, завдяки більшому досвіду, зможе вже вибрати послух і життя.

     Наскільки реальніше для Божої мудрості обмежити гріх до певних границь таким способом, як це робить Його план! Навіть наш обмежений розум може зрозуміти, наскільки краще мати лише один безсторонній і досконалий закон, який заявляє, що заплатою за свідомий гріх є смерть – знищення, позбавлення життя!

     Так Бог обмежує дозволене Ним зло, передбачивши, що Тисячолітнє царювання Христа завершить цілковите викорінення зла і свідомих злочинців та запровадить вічну праведність, основану на повному знанні та досконалому добровільному послухові досконалих істот.

2. Would not permit selection of "the body"

     Але якщо б перше випробування було індивідуальним, і якщо б половина людства згрішила й була індивідуально засуджена, то за кожного засудженого була б потрібна окрема жертва відкупителя. Одне невтрачене життя могло відкупити одне втрачене – не більше. 

     Одна досконала людина, “людина Христос Ісус”, Котрий відкупив грішного Адама (і все, що ми через нього втратили), міг бути “викупом [відповідною ціною] за всіх” лише за таких обставин, які є у вибраному Богом плані.

     Інше заперечення до цього плану полягає в тому, що він міг би серйозно розладнати Божі плани, пов’язані із вибором та вивищенням до божественної природи “малої черідки”, тіла Христа, громади, для якої Христос є Головою і Господом. 

     З Божого боку не було б справедливим наказати п’ятдесяти мільярдам слухняних синів віддати свої права, привілеї та життя як викуп за грішників, бо відповідно до Його закону своїм послухом вони здобули право на вічне життя. Отже, якщо б цих досконалих людей попросили стати відкупителями грішників, 

     то в Божому плані – як і у випадку нашого Господа Ісуса – була б передбачена якась особлива нагорода, щоб, задля поставленої перед ними радості, вони могли б прийняти кару своїх братів. І якщо б їм була дана та сама нагорода, що і нашому Господу, а саме: участь в новій, божественній природі, вивищення понад ангелів, влади, сили і всяке ймення – становище другого після Єгови (Еф. 1: 20, 21), то тоді на божественному рівні було би неосяжне число істот, чого явно не було передбачено Божою мудрістю. 

     Більше того, за таких обставин ці п’ятдесят мільярдів були би всі рівними, не маючи над собою начальника чи голови. А от план, прийнятий Богом, вимагає лише одного Відкупителя – одного високо піднесеного до божественної природи, а тоді “малу черідку” відкуплених Ним, котрі “ідуть Його слідами” страждання і самовідречення, щоб розділити Його ім’я, Його честь, Його славу та Його природу – як дружина має частку зі своїм чоловіком.

     Вони побачать, що осуд всіх в одній людині був не шкодою, а навпаки – великою ласкою для всіх, якщо дивитись на це через призму Божого плану щодо передбачення оправдання для всіх через жертву однієї людини. Коли Божа ціль, заради якої було дозволене зло, буде досягнута, а бла́га викупу зрівноважать кару за гріх, тоді зло буде знищене назавжди. 

     Але неможливо правильно оцінити цей аспект Божого плану без повного усвідомлення гріховності гріха, природи покарання за нього – смерті, важливості та цінності даного нашим Господом Ісусом викупу, а також абсолютного і цілковитого повернення особистості у сприятливі умови – умови, в яких вона матиме повне і всестороннє випробування, перш ніж буде визнана гідною нагороди (вічного життя) або покарання (вічної смерті).

as shown in the ransom.

     Вони побачать справедливість, яка не могла зламати божественної постанови, ні спасти справедливо засуджене людство без повного анулювання його покарання добровільним відкупителем. Побачать вони і любов, яка приготувала цю благородну жертву і яка високо піднесла Відкупителя праворуч Бога, даючи Йому силу і владу повернути життя всім, кого Він відкупив Своєю дорогоцінною кров’ю. 

     Вони також побачать силу і мудрість, які змогли приготувати чудове майбутнє для Його створінь і так скерувати всі протилежні впливи, щоб вони стали свідомими чи несвідомими знаряддями у виконанні і остаточному досягненні Його величних цілей. Якщо б зло не було дозволене і не було так скероване божественним провидінням, ми не знаємо, як можна було б досягнути цих результатів. 

     Отже такий тимчасовий дозвіл зла між людьми виявляє далекоглядну мудрість, яка врахувала всі пов’язані з цим обставини, знайшла рішення і визначила остаточний результат через Свою силу та благодать.

     Цей закон, згідно визначення нашого Господа, стисло заключається в одному слові – Любов. “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе” (Лк. 10: 27). 

     І коли, врешті, наміри Бога будуть втілені, слава божественного характеру стане явною для всіх розумних створінь, і всі зрозуміють, що тимчасовий дозвіл зла був мудрим кроком в божественній стратегії. Сьогодні ж це можна побачити лише очима віри, дивлячись вперед крізь Боже Слово на все, що провіщалось устами всіх святих пророків від віку – на реституцію всього.

О бідний подорожній, стомився ти, та далі йди – зоріє вже!

Так, в тебе сил бракує, та світла промінь бачиш ти ясніше все. 

Ще трохи потерпи, спочинок вже близький.

Не піддавайся сну, хоч втомлений такий.

Багато є печалі в твоїм житі, але дивись – зоріє вже!

Сумні життєві сцени вже скоро зникнуть, лиш кріпись – страх геть піде.

Вже недалеко є верхів’я те гори;

І буде тоді мир і радість назавжди.

“Є радість у надії” – це твій девіз, не забувай – зоріє вже!

Яку величну славу зоріння те несе тобі! Будь мужнім все.

Підпережи себе, сандалі взуй свої.

Шлях – темний і важкий, та радість жде в кінці.