Р О З Д І Л   VII

 ДОЗВІЛ ЗЛА І ЙОГО ВІДНОШЕННЯ

ДО БОЖОГО ПЛАНУ

TIPermissionEvil2.jpg (16682 bytes)

Чому було дозволене зло – Добо і зло як принципи – Моральне почуття – Бог дозволив зло, але Він використає його для добра – Бог не є автором гріха – Випробування Адама не було фарсом – Його спокуса була сильною – Він згрішив свідомо – Кара за гріх не є несправедливою і надто суворою – Мудрість, Любов і Справедливість, виявлені в осуді всіх в Адамі – Універсальність Божого Закону.


 

 

Grief2.jpg (23617 bytes)

 

ЗЛО – це те, що породжує нещастя, що прямо чи посередньо викликає всякого роду страждання (Словник Вебстера). 

Тому ця тема не тільки торкається людських хвороб, горя, страждання, слабкостей та смерті, але й вертається назад, щоб дізнатись про їх першопричину – гріх – і про ліки від нього. Оскільки причиною зла є гріх, його усунення – це єдиний спосіб назавжди вилікувати цю хворобу.

Напевно жодна проблема так часто не виникає в допитливому розумі, як запитання: чому Бог дозволив теперішнє панування зла? 

Чому, створивши наших перших батьків досконалими та чесними, Він дозволив сатані спокушувати їх? 

Або чому Він дозволив, щоб серед добрих дерев було заборонене дерево?

 Марно пробувати відганяти від себе це питання: чи не міг Бог запобігти всякій можливості гріхопадіння людини?

 

The permission
of evil is designed to work out a greater good –
a lasting and valuable lesson.

 

God2F.jpg (3874 bytes)

     Безперечно, ця проблема випливає з нерозуміння Божого плану. Бог міг не допустити появи гріха, але той факт, що Він так не вчинив, повинен для нас бути достатнім доказом, що теперішнє дозволяння зла задумане для того, щоб в кінцевому результаті з цього вийшло більше добро. Коли глянути на Божі плани в цілості, то вони виявлять мудрість вибраного шляху. 

     Дехто запитує: хіба не міг Бог, для Котрого все можливе, вчасно втрутитись, щоб не дати сатані втілити свої задуми до кінця? Звичайно, міг, але таке втручання могло б розладнати виконання Його власних намірів. Його метою було виявити досконалість, велич і праведну владу Свого закону, а також показати як людям, так і ангелам відповідні негативні наслідки його порушення. 

     Крім того є речі, які по своїй природі є неможливими навіть для Бога. Наприклад, Святе Письмо заявляє: 

“Неможливо, щоб Бог казав неправду” (Євр. 6: 18 – Хом.) і “Він... не може зректися Самого Себе” (2 Тим. 2: 13). 

     Бог не може помилятись, а тому не міг не вибрати наймудрішого та найкращого плану для приведення Своїх створінь до життя – навіть якщо б через свою короткозорість ми деякий час не бачили скритих мотивів Його безмежної мудрості.

"For thou art
not a God that
hath pleasure in wickedness..."
Psalms 5:4

 

Though opposed
to evil,
God does
permit it.

     Святе Письмо говорить, що все кругом Господь створив по Своїй волі (Об. 4: 11) – безумовно, щоб мати радість дарувати Свої благословення і щоб проявляти риси Своєї славної істоти. 

     І хоч для здійснення Своїх милосердних намірів Він на деякий дозволяє злу та його прихильникам відігравати активну роль, все ж все це відбувається ні заради зла, ні тому, що Бог в союзі з гріхом, оскільки Ним сказано, що Він “Бог не той, що несправедливості хоче” (Пс. 5: 5). 

     Хоч Бог є противником зла в будь-якому його вигляді, Він на якийсь час дозволяє його (тобто не перешкоджає), оскільки Його мудрість бачить в цьому спосіб, завдяки якому Його створіння зможуть одержати добрий та цінний урок.

"Good" and "Evil" are
the results of
right and wrong principles
in action.
     Абсолютно очевидною є істина, що на кожний правильний принцип є відповідний неправильний, як наприклад, правда і обман, любов і ненависть, справедливість і несправедливість. Ми відрізняємо ці два протилежні принципи як правильні і неправильні на підставі наслідків їх діяльності. 

     Принцип, результат діяльності якого є благотворним і в кінцевому результаті приносить порядок, гармонію та щастя, ми називаємо правильним принципом. А протилежний принцип, що породжує незгоду, нещастя та руйнування, ми називаємо неправильним принципом.

      Результати ж дії цих принципів ми називаємо добром і злом, а розумну істоту, що здібна відрізнити правильний принцип від неправильного і добровільно керується одним чи іншим, ми називаємо доброчесною або грішною.

PKPuppetF.jpg (4110 bytes)

God did not
make man
a puppet.

 

Why didn’t God limit man’s experience?

    Вміння розрізняти, де правильний, а де неправильний принцип, називається моральним чуттям або сумлінням. І саме завдяки цьому моральному чуттю, даному людині Богом, ми можемо складати думку про Бога та усвідомлювати, що Він є добрим. Саме до цього морального чуття завжди звертається Бог, щоб доказати Свою праведність або справедливість. 

     І якраз завдяки цьому моральному чуттю Адам міг побачити, що гріх або несправедливість є злом, навіть ще до того, як він побачив всі його наслідки. Нижчі рівні Божого творіння не наділені цим моральним почуттям. Собака має трохи розуму, але не до такого рівня – хоч він і може збагнути, що певні його дії викликають похвалу і нагороду його господаря, а інші – його несхвалення. 

     Він може вкрасти або позбавити когось життя, але не буде названий грішником. Він також може захищати чиюсь власність або життя, але ніколи не буде названий доброчесним, оскільки він не усвідомлює моральної якості своїх дій.

God
permitted man
to experience
the exceeding sinfulness

of sin.

CainAbelA.jpg (11549 bytes)
Cain and Abel

Only
by comparing
results
can man
properly
appreciate
good and evil.

 

 

Liberty
of choice
is a part

of man’s
original endowment.

     Бог міг створити людей нездібними розрізняти добро і зло, або ж здібними розрізняти й чинити лише добро. Але створити людину такою означало б зробити її просто живою машиною, а не інтелектуальним образом її Творця. 

     Він міг також створити людину досконалою та вільною – як і вчинив, – але вберегти її від спокуси сатани. В цьому випадку людина, обмежена лише досвідом добра, постійно була б схильна до злих впливів ззовні або ж амбіцій зсередини. 

     Це зробило би її вічне майбутнє непевним, і завжди існувала би ймовірність зародження непослуху й непорядку. Крім цього добро ніколи б так високо не цінувалося, якби не було контрасту зі злом.

Спочатку Бог ознайомив Свої творіння з добром, оточивши їх ним в Едені. А пізніше, як кару за непослух, дав їм суворий урок пізнання зла. Вигнавши їх з Едену і позбавивши спільноти з Собою, Бог дозволив їм зазнати хвороби, страждання та смерть, щоб вони могли назавжди пізнати зло, а також недоцільність і надмірну гріховність гріха.

     Порівнюючи наслідки, вони почали розуміти і належно оцінювати і те, і друге.

 “І сказав Господь Бог: 

“Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло” (1М. 3: 22). 

     Те саме випало на долю їхнім нащадкам, з тою лише різницею, що спочатку вони одержують знання зла і не до кінця усвідомлюють, що таке добро. Зрозуміють вони це лише в Тисячолітті внаслідок їхнього відкуплення Тим, Хто буде тоді їхнім Суддею і Царем.

God desires intelligent
and willing
obedience, rather than
ignorant, mechanical service.
Worship.jpg (12948 bytes)
     Моральне чуття, або вміння розрізнити добро і зло, і право ним користуватися, яким володів Адам, були важливими рисами його подібності до Бога. Закон добра і зла був записаний в самій його природі. Він був частиною його природи, як і є частиною божественної природи. 

     Але не забуваймо, що цей образ чи подібність Божа, ця людська природа з початково вписаним законом сильно втратила чіткість своїх контурів внаслідок згубного і деградуючого впливу гріха. Тому сьогодні цей образ вже не такий, як в першій людині. Здатність любити передбачає здатність ненавидіти. 

     Отже, ми можемо зробити висновок, що Творець не міг створити людину на власну подобу лише із вмінням любити і поступати правильно, але без відповідної здатності ненавидіти й поступати неправильно. Ця свобода вибору, названа вільним моральним фактором або вільною волею, є частиною первісних здібностей людини. 

     А разом з повною мірою його розумових й моральних здібностей це робило його образом Свого Творця. Сьогодні, після шести тисячоліть деградації, гріх настільки стер нашу первісну подібність, що ми втратили волю і в більшій чи меншій мірі зв’язані гріхом та його наслідками. І для грішного людського роду гріх тепер є легшим, а значить більш прийнятним, ніж праведність.

     Ми навіть не сумніваємось, що Бог міг дати Адаму таке чітке уявлення про численні згубні наслідки гріха, що той стримався б від нього, але ми віримо, що Бог знав наперед, що фактичний досвід зла послужить найнадійнішим і незабутнім уроком для людини на всі віки. 

     Саме тому Бог не заборонив, а дозволив людині зробити свій вибір і відчути наслідки зла. Якби можливість грішити не була ніколи дозволена, людина не могла б протистояти гріху і, відповідно, в її добрих ділах не було б ні чесноти, ні заслуги. Бог шукає тих, хто поклонятиметься Йому в дусі і в правді. 

     Він бажає свідомого і охочого послуху, а не сліпої, механічної служби. Він ще раніше задіяв неживі механічні фактори у виконанні Своєї волі. Тепер Його намір полягав в тому, щоб створити щось шляхетніше – розумне створіння на власну подобу, володаря землі, чия вірність і праведність базувалася б на вмінні оцінити правду і неправду, добро і зло.

     Принципи добра і зла, як принципи, існували завжди і повинні завжди існувати. Всі досконалі, розумні, схожі на Бога створіння повинні мати свободу вибору того або іншого, хоча лише правильний принцип продовжуватиме свою діяльність у вічності. 

     Святе Письмо говорить нам, що хоч принципу зла було дозволено досить довго діяти для виконання Божих намірів, його діяльність припиниться навіки і навіки припинять своє існування всі ті, хто продовжуватиме керуватись його впливом (1 Кор. 15: 25, 26; Євр. 2: 14). Навіки залишиться лише доброчинність і доброчинці.

Four avenues
of knowledge:

1.  Intuition

2.  Observation

3.  Experience

4.  Information

 

     Але запитання виникає в іншій формі: чи не можна було ознайомити людину зі злом не через досвід, а якось інакше? Існує чотири способи пізнання речей: інтуїція, спостереження, досвід та інформація, отримана з достовірних джерел. Інтуїтивне знання – це пряме сприйняття без процесу роздумування і потреби в доказах. 

     Таке знання властиве лише божественному Єгові – вічному джерелу всякої мудрості та правди, Котрий по самій природі речей неодмінно перевищує всі Свої створіння. Отже, людське знання добра та зла не могло бути інтуїтивним. 

     Людина могла отримати знання і через спостереження, але в такому випадку обов’язково мусів бути якийсь наочний приклад зла та його наслідків для людини. Це означало би дозвіл зла в якомусь місці, серед якихсь істот. То чому ж тоді не серед людей і не на землі?

Man learns
by practical experience.
     Чому б самій людині не послужити такою ілюстрацією і не набути знання через практичний досвід? Так і є: людина отримує практичний досвід і служить ілюстрацією для інших – ставшись “дивовищем ангелам”.
Adam and Eve yielded to the temptation which God wisely permitted.

Eve.jpg (4052 bytes)


Although deceived,
Eve was a transgressor.

     Адам вже знав про зло з інформації, але цього було замало, щоб стримати його від спроби переконатись. Адам і Єва знали Бога як Свого Творця – як Єдиного, Хто мав право їх контролювати і ними керувати. Бог сказав про заборонене дерево: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш”. 

     Отже, в них було теоретичне знання зла, але вони ніколи не бачили і не відчували його наслідків. Тому вони не оцінили доброї влади свого Творця і Його милосердного закону, ні цієї небезпеки, від якої Він намагався їх захистити. Як наслідок, вони піддалися спокусі, яку дозволила Божа мудрість, простеживши наперед її остаточну користь.

     Мало-хто розуміє серйозність спокуси, під яку підпали наші перші батьки, а тим більше Божу справедливість у винесенні такого суворого вироку за таку, здавалося б, незначну провину. Але варто трохи подумати, і все стане зрозумілим. Святе Письмо розповідає нам просту історію про те, як жінка – слабша істота – була обманена і стала, таким чином, порушником. 

     Її досвід і знання Бога були більш обмежені, ніж досвід і знання Адама, оскільки він був створений першим. Ще перед створенням Єви Бог безпосередньо ознайомив його з покаранням за гріх, тоді як Єва, напевно, дізналась про це від Адама. 

     З’ївши плід і повіривши облудним словам сатани, вона, очевидно, не усвідомлювала всієї міри провини, хоча, напевно, мала якісь побоювання і передчуття, що щось не так. Не дивлячись на те що вона була обманена, ап. Павло говорить, що вона згрішила, хоч і не настільки сильно, як коли б згрішила проти більшого світла.

Adam wilfully shared Eve's act of disobedience.

     На відміну від Єви, Адам, як сказано, не був обманений (1 Тим. 2: 14), а тому згрішив з більшим усвідомленням гріха і кари за нього, знаючи точно, що мусить померти. Нам не важко догадатись, що то була за спокуса, яка спонукала Адама так відчайдушно накликати на себе вже оголошене покарання. 

     Враховуючи те, що вони були досконалими істотами, розумово і морально схожими до свого Творця, в чоловікові був яскраво виражена богоподібна риса любові до його коханої супутниці, досконалої жінки. Побачивши гріх і боячись смерті Єви, тобто її втрати (втрати без жодної надії на повернення, бо не було дано такої надії), Адам у розпачі відчайдушно вирішив не жити без неї. 

     Вважаючи своє життя нещасним та нічого не вартим без товариства Єви, він свідомо приєднався до її вияву непослуху, щоб розділити і кару смерті, яка (як він напевне догадувався) нависла над нею. Вони обоє, згідно слів апостола, “були в переступі” (Рим. 5: 14; 1 Тим. 2: 14). Але Адам з Євою були “одним”, а не “двома”. Отже, Єва розділила вирок, який своєю поведінкою допомогла накликати на Адама (Рим. 5: 12; 17-19).

Man, through impairment of his moral nature,
desires sin.

GoldenCalf.jpg (5683 bytes)

 

 

 

 

 

 

God has
permitted sin,
but is not
the author of it.

     Даючи людині свободу вибору, Бог не тільки передбачив, що вона, не маючи повного знання про гріх та його наслідки, вибере гріх, але й бачив, що, пізнавши гріх, вона і далі вибиратиме його, бо це пізнання нанесе таку шкоду її моральним якостям, що зло поступово ставатиме для неї приємнішим і бажанішим, ніж добро. 

     І все ж Бог вирішив дозволити зло, бо, передбачивши ліки для звільнення людини з його наслідків, Він бачив, що в результаті людина добре усвідомить через досвід надмірну гріховність гріха (Рим. 7: 13 – Хом.) і неперевершену велич доброчесності в контрасті з ним. Це навчить її ще більше любити й прославляти свого Творця – першопричину та джерело всякої доброти, – а також всіляко уникати того, що принесло стільки лиха та нещастя.

      Отже, кінцевим результатом буде ще більша любов до Бога, ще більша неприязнь до всього, що суперечить Його волі, і, як наслідок, міцне утвердження у вічній праведності всіх тих, хто скористається уроком, який дає сьогодні Бог, дозволяючи гріх і пов’язане з ним зло. Але варто звернути увагу на велику різницю між незаперечним фактом, що Бог дозволив зло, і серйозною помилкою декого, хто звинувачує Бога в авторстві та провокуванні гріха. 

     Цей  останній погляд є блюзнірством і суперечить фактам, представленим у Святому Письмі. Зазвичай в цю неправду вірять ті, хто намагається знайти інший план спасіння замість плану, передбаченого Богом через жертву Христа, нашої викупної ціни. Переконавши себе та інших, що саме Бог несе відповідальність за всі гріхи, нещастя і злочини,* і що людина, як невинне знаряддя в Його руках, була примушена до гріха, вони відкривають дорогу для теорії, що немає потреби ні в жертві за наші гріхи, ні в якійсь милості, а лише в одній справедливості

Evil is
not always

sin.
SkyStorm7.jpg (3166 bytes)
* Для підтримки цієї теорії використовують два вірші Святого Письма (Іс. 45: 7 і Ам. 3: 6), в обох випадках неправильно пояснюючи слово зло. Гріх завжди є злом, але зло не завжди є гріхом. Землетрус, пожежа, повінь або епідемія – це лихо, зло, але жодне з них не може бути гріхом. 

Слово зло, процитоване в цих віршах, означає лихо. Це ж єврейське слово перекладене як лихо в Пс. 9: 27; Пс. 34: 20; 107: 39 (Хом.); Єр. 48: 16 (Хом.); Зах. 1: 15 (Хом). 

Його перекладено нещастя в 1 Сам. 10: 19; Пс. 27: 5; 41: 2; 88: 4; Екл. 7: 14 (Хом.); Єр. 51: 2 (Хом.); Плач 1: 21 (Хом). Воно перекладене лиходення, біда, лихий в Пс. 94: 13; 141: 5 (Кул.); Неем. 2: 17; Пс. 107: 26 (Хом.). 

І те саме слово в багатьох місцях перекладене як шкода, збиток, лихоліття, недобро, нужда, горе і смуток.

Man’s noblest quality is liberty of choice.
If this were taken away, man would be inferior

to insects.

Insect.jpg (8780 bytes)

     Вони, таким чином, закладають фундамент ще для одної частини їх фальшивої теорії – для універсалізму, – який заявляє, що як Бог став причиною всякого гріха, неморальності та злочинності у всіх, так Він і стане причиною визволення всього людства з гріха та смерті. 

     Вважаючи, що Бог бажав гріха і став його причиною, і що ніхто не міг Йому опиратися, вони стверджують, що коли Він забажає праведності, всі також будуть безсильні Йому протистояти. Але таким міркуванням повністю відсувається вбік найшляхетніша якість людини – свобода волі або вибору, вражаюча риса її подібності до Творця, а людина теоретично принижена до рівня машини, яка діє лише тоді, коли на неї діють ззовні.

       Якщо б це було правдою, то людина замість того, щоб бути володарем землі, була би нижчою навіть від комах, бо вони, без сумніву, мають волю та можливість вибору. Навіть маленькій мурашці була дана сила волі, яку людина не може зламати, хоч і має більшу силу протидіяти й перешкоджати.

     В Іс. 45: 7 і Ам. 3: 6 Господь нагадує Ізраїлю про Свій Заповіт, укладений з ним як з народом: якщо вони слухатимуться Його законів, Він благословлятиме їх і захищатиме від лихоліть, які часто трапляються в світі, але якщо вони забудуть Його, Він пошле на них ці лиха (зло) як кару (див. 5М. 28: 1-14, 15-32; 3М. 26: 14-16; Єг. 23: 6-11, 12-16).
     Однак, коли на ізраїльтян приходили нещастя, вони були схильні вважати їх випадковістю, а не покаранням. Тому Бог звертався до них через пророків, нагадуючи їм про заповіт та говорячи, що всі їхні нещастя – від Нього і з Його волі для їхнього виправлення. Безглуздо використовувати ці вірші як доказ, що Бог є автором гріха, бо вони взагалі не стосуються гріха.
When man
was permitted
to choose
for himself,
he fell from divine fellowship.

God did not force man
to sin, but in His loving wisdom provided
a means
for his recovery.

     Так, Бог має силу схилити людину як до гріха, так і до праведності, але Його Слово заявляє, що в Нього немає таких намірів. Будучи послідовним, Він не міг би схилити людину до гріха по тій же причині, що не може зректися Самого Себе”. 

     Така поведінка не відповідала би Його праведному характеру, а тому є неможливою. Він прагне шани й любові лише від тих, що поклоняються Йому в дусі та правді. Для цього Бог дав людині свободу волі, подібну до Його власної, бажаючи, щоб вона вибрала праведність.

       Дозвіл на самостійний вибір привів людину до втрати спільності з Богом, до втрати ласки і благословень і, зрештою, до смерті. Проходячи через гріх та смерть, людина на практиці пізнає те, що Бог пропонував навчити її теоретично – без особистого досвіду гріха та його наслідків. Те, що Бог знає наперед кроки людини, не використовується проти неї і не служить приводом зробити з неї просто механічну істоту. Навпаки, це служить для блага людини. 

     Знаючи наперед шлях, який вибере людина, коли матиме свободу вибору, Бог не завадив її спробі скуштувати гріха та його гірких наслідків, а відразу ж почав готувати спосіб для її звільнення з цього першого гріха, передбачивши Відкупителя, великого Спасителя, Котрий може навіки спасти всіх, що через Нього вертатимуться до Бога

     Для того, щоб людина мала вільну волю і щоб перше невдале її застосування (непослух волі Господа) пішло їй на користь, Бог передбачив не тільки викуп за всіх, але і те, що свого часу всім людям буде засвідчено про таку можливість примирення з Ним (1 Тим. 2: 3-6).

"For the wages of sin is death;
but the gift of God is eternal life through Jesus Christ

our Lord."
Romans 6:23
     Суворість покарання не була проявом якоїсь ненависті чи злоби з боку Бога, а лише необхідним, неминучим і кінцевим наслідком зла, яке Бог дозволив людині побачити і відчути. Бог може підтримувати життя так довго, як вважає за потрібне – незважаючи на нищівний вплив зла. 

     Але підтримувати таке життя вічно – це так само неможливо для Бога, як і обманювати. Тобто це морально неможливо. Таке життя все більше й більше ставало би джерелом нещастя як для самої людини, так і для інших. 

     Тому  Бог є надто добрим, щоб підтримувати таке існування, некорисне та шкідливе і для самої людини, і для всіх інших. І коли  Його сила перестає підтримувати, то наступає знищення – природній наслідок зла. Життя – це ласка, дар від Бога, і воно продовжуватиметься вічно лише для слухняних.

Life is a favor,
a gift of God.

wpe663.jpg (2922 bytes)

     Немає жодної несправедливості в тому, що кожному нащадку Адама не було дано індивідуального випробування. Єгова абсолютно не був зобов’язаний давати нам існування, а давши його, Він не зв’язаний жодним законом справедливості продовжувати наше існування вічно або давати нам випробування, за послух обіцявши вічне життя. 

     Добре запам’ятаймо цю думку. Теперішнє життя, яке від колиски до могили є лише процесом вмирання, є благом (не дивлячись на все зло в ньому і розчарування), є ласкою, навіть коли б не було майбутнього. Більшість людей саме так його й оцінюють, оскільки винятків (самогубців) порівняно мало. 

     Та й їх наші суди справедливості неодноразово визнавали психічно неврівноваженими, інакше б вони не позбавляли себе сьогоднішніх благословень. Крім того, поведінка досконалої людини Адама показує нам, якою була б поведінка його дітей в подібних обставинах.

"Every good gift and every perfect gift is from above, and cometh down from the Father of Lights, with whom is no variableness, neither shadow
of turning."
James 1:17

wpe664.jpg (1873 bytes)

The doctrine of Eternal torture
is NOT:

1. Scriptural
2. Consistent with God’s character
3. Part of
God’s plan

     Багато людей підхопили помилкову ідею, що Бог поставив людський рід на випробування життя з альтернативою вічних мук, хоч у вироку немає навіть найменшого натяку на щось подібне. Життя – довге життя, позбавлене страждань, хвороб та усіх інших елементів руйнування та смерті, – це ласка і благословення Бога для Його слухняних дітей. 

     Адам отримав це благословення в повній мірі, але був застережений, що втратить цей “дар”, якщо перестане слухатись Бога: “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш”. 

     Він нічого не чув про життя в муках як кару за гріх. Вічне життя не обіцяне нікому, крім слухняних. Життя – це Божий дар, тоді як смерть – протилежність життя – є визначеною Ним карою.

     В Старому Заповіті немає жодного натяку на вічні муки, і лише декілька тверджень Нового Заповіту можна так перекрутити, що вони здаватимуться доказами. Вони знаходяться як серед символізмів Об’явлення, так і серед притч та неясних  висловлювань нашого Господа, які були незрозумілі тим, хто їх чув (Лк. 8: 10), і які, напевне, не набагато більше зрозумілі сьогодні. 

“Заплата за гріх – смерть” (Рим. 6: 23). “Душа, що грішить, – вона помре” (Єз. 18: 4).

As all in Adam shared his condemnation...      Багато-хто вважає Бога несправедливим, бо Він дозволив, щоб Адамів осуд перейшов на його нащадків, замість того щоб дати кожному випробування і шанс отримати вічне життя, подібне до життя, яке мав Адам. 

     Але що вони скажуть, якщо зараз ми доведемо, що світ матиме набагато сприятливішу можливість і випробування на життя, ніж Адам – матиме саме тому, що Бог запланував дозволити роду Адама розділити його покарання природнім чином. Ми вважаємо, що справа саме в цьому, і намагатимемось це пояснити.

All in Christ
will share in restitution blessings.

 

     Оскільки осуд перейшов на всіх в Адамі, Бог запевняє нас, що Він приготовив нового голову, батька або життєдавця для людства, в котрого всі можуть перенестися через віру й послух. І як всі в Адамі розділили прокляття смерті, так всі в Христі розділять благословення реституції – за винятком Церкви (Рим. 5: 12, 18, 19). 

     З такої точки зору смерть непорочного й безгрішного Ісуса була повним розрахунком перед Богом за Адамів гріх. Як один чоловік згрішив і всі в ньому розділили його прокляття та кару, так Ісус, заплативши кару того одного грішника, купив не лише Адама, але і всіх його нащадків – всіх людей, що успадкували його слабкості, гріхи та кару за них – смерть. 

     Непорочний, достойний наш Господь, людина Христос Ісус”, маючи в Собі ненароджене досконале насіння, рід, так само незіпсутий гріхом, віддав все – людське життя і права – як повну ціну викупу за Адама та його рід або насіння, яке було в ньому на момент винесення вироку.

Christ purchased Adam’s race.

Jesus14Cross.jpg (3613 bytes)

     Відкупивши повністю життя Адама та його рід, Христос пропонує усиновити, як Своє насіння, його дітей – всіх з Адамового роду, хто прийме умови Його Нової Угоди і через віру та послух стане членом Божої родини й отримає вічне життя. 

     Ось так Відкупитель “побачить насіння [всіх тих з насіння Адама, хто прийме усиновлення на Його умовах] і житиме довгії дні [воскресіння до вищого рівня, ніж людський, дарованого Йому Отцем в нагороду за послух]” – а все це через вкрай неймовірний спосіб: через жертву життя та потомства. 

Тому написано: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть (1 Кор. 15: 22).

 

 

 


Grave15B.jpg (5243 bytes)

"All that are in their graves...
shall come forth."

     Шкода, завдана нам гріхопадінням Адама (ми не зазнали жодної несправедливості), буде, з Божої ласки, більш ніж зрівноважена милістю в Христі. І всі раніше чи пізніше (Божого “свого часу”) матимуть всі можливості повернутись до того стану, яким втішався Адам до гріхопадіння. 

     Хто не приймає повного знання і (через віру) не втішається сьогодні Божою милістю (а таких є переважна більшість, включаючи дітей та язичників), той обов’язково матиме ці привілеї в наступному віці, в “майбутньому світі” – у віці чи епосі, що прийде після теперішньої.

      І тому “всі, хто в гробах... повиходять”. Коли хтось (в цьому чи наступному віці) повністю усвідомлює ціну викупу, дану нашим Господом Ісусом, а також свої привілеї, що випливають з цього, то вважається, що він стоїть на випробуванні, як Адам. Тоді послух приносить вічне життя, а непослух – вічну смерть, “другу смерть”. 

     Але від нікого не вимагається досконалого послуху без досконалої здатності бути слухняним. Під Заповітом Ласки протягом Євангельського віку членам Церкви приписана через віру праведність Христа, щоб компенсувати їхні неминучі недоліки з причини тілесної хиби. 

     Божественна Ласка буде діяти і в Тисячолітньому віці по відношенню до кожного в світі, “хто захоче”. Доки не буде досягнута фізична досконалість (а всі матимуть цей привілей лиш перед закінченням Тисячолітнього віку), про абсолютну моральну досконалість годі й думати. 

     Те нове випробування, результат викупу і Нового Заповіту, відрізнятиметься від випробування в Едені тим, що вчинки кожного впливатимуть лише на його власне майбутнє.

    Та чи не буде це для декого з людей другим шансом досягти вічне життя? Відповідаємо: через непослух батька Адама перший шанс вічного життя був втрачений і для нього, і для всього його роду, який знаходився ще в “його стегнах”. В цьому першому випробуванні “на всіх людей прийшов осуд”. 

     Божий план полягав в тому, щоб через викупну жертву Христа Адаму і всім, хто втратив життя через Його гріхопадіння (після того, як вони скуштують надзвичайну гріховність гріха й відчують на собі тягар покарання за нього), дати можливість повернутися до Бога через віру в Відкупителя. Якщо хтось хоче називати це “другим шансом”, нехай називає. Звичайно, для Адама це другий шанс, і до якоїсь так можна сказати і про весь відкуплений рід.

Grave4FA.jpg (48394 bytes)

Second Chance

vs.

First Individual Opportunity

 

 

 

Jesus36AngelsA.jpg (23061 bytes)
"Good tidings
of great joy
which shall be
unto all people."

     Але для його нащадків це буде перша індивідуальна можливість, бо вони, народившись, вже були під осудом смерті. Називайте це як хочете, але факт залишається фактом: через непослух Адама всі були засуджені на смерть і всі (в Тисячолітньому віці) матимуть цілковиту можливість отримати вічне життя на сприятливих умовах Нового Заповіту. 

     Це і є та сама, провіщена ангелами, “радість велика, що станеться людям усім”. І, згідно слів апостола, ця Божа ласка – що наш Господь Ісус “дав Самого Себе на викуп за всіх” – мусить  стати “свідоцтвом” для всіх “часу свого” (Рим. 5: 17-19; 1 Тим. 2: 4-6). 

     Не Бог, а самі люди обмежили до Євангельського віку цей шанс чи можливість досягти життя. Бог же говорить нам, що Євангельський вік служить лише для вибору Церкви, Царського Священства, через яке в наступному віці всі інші дізнаються чисту правду й одержать всі можливості здобути вічне життя під Новим Заповітом.

Why
so much misery upon so many?

Grief3.jpg (7673 bytes)

 

If given an individual chance,
how many would have been found worthy

of life?

    В чому ж перевага такого методу? Чому б не дати зараз, негайно, всім людям індивідуального шансу отримати життя, без довгого процесу Адамового випробування та осуду, без участі його нащадків в цьому осуді, без відкуплення всіх через жертву Христа і без нової пропозиції одержати вічне життя на умовах Нового Заповіту? 

     Якщо зло мусило бути дозволене з огляду на фактор моральної свободи людини, то чому його викорінення здійснюється таким дивним і складним способом? Навіщо дозволяти стільки лиха, яке випадає і на долю тих, котрі в кінцевому результаті отримають дар життя як слухняні Божі діти?

     О так, саме в цьому пункті зосереджується весь інтерес до цієї теми. Якби Бог влаштував розмноження людського роду по-іншому, щоб діти не розділяли наслідків батьківських гріхів (розумових, моральних та фізичних слабостей), і якби Творець для випробування створив усім сприятливі умови Едену і лише злочинці були би осуджені та “відтяті”, як ви думаєте, скільки (в таких от сприятливих умовах) знайшлося б достойних, а скільки – недостойних життя?

     Якщо взяти за мірило приклад Адама (він, безсумнівно, у всіх відношеннях був зразком досконалої людини), то ми прийдемо до висновку, що ніхто не виявився би абсолютно слухняним та достойним, оскільки ніхто не володів би таким ясним знанням і таким досвідом спілкування з Богом, щоб розвинути повну довіру Божим законам, незважаючи на свою особисту думку. 

     Ми запевнені, що саме знання Отця дозволило Христу повністю довіритись Йому і бути слухняним (Іс. 53: 11). Але давайте припустимо, що четвертій частині таки вдалось заслужити життя, або навіть більше – припустимо, що половина виявилась гідною життя, а друга половина підпала під покарання за гріх – смерть. 

     Що далі? Припустимо, що слухняна половина ніколи не пробувала гріха і не була його свідком. Чи не відчували б вони постійної цікавості до забороненого, стримуючи себе лише страхом перед Богом і покаранням? Їх служба не була б такою щирою, якби вони не пізнали добра та зла і не оцінили повністю милосердних намірів Творця у створенні законів, якими керується Його власний шлях і шлях Його створінь.

wpe666.jpg (2756 bytes)

     Гляньмо і на другу половину людей, які в результаті свідомого гріха підлягали би смерті. Вони навіки втратили б життя, і для них залишалася б одна надія, що Бог у Своїй любові згадає про них як про Свої створіння, працю Своїх рук, і дасть їм ще одне випробування. 

     А навіщо? Єдиною причиною була би надія, що після пробудження і повторного випробування дехто з них, завдяки більшому досвіду, зможе вже вибрати послух і життя.

The wisdom of God confines sin to certain limits.      Навіть якщо б цей план мав такі ж добрі наслідки, як і план, вибраний Богом, все ж до нього були б серйозні зауваження.

     Наскільки реальніше для Божої мудрості обмежити гріх до певних границь таким способом, як це робить Його план! Навіть наш обмежений розум може зрозуміти, наскільки краще мати лише один безсторонній і досконалий закон, який заявляє, що заплатою за свідомий гріх є смерть – знищення, позбавлення життя!

     Так Бог обмежує дозволене Ним зло, передбачивши, що Тисячолітнє царювання Христа завершить цілковите викорінення зла і свідомих злочинців та запровадить вічну праведність, основану на повному знанні та досконалому добровільному послухові досконалих істот.

Other objections to giving an individual chance now:

1. Would require a redeemer for each one condemned

2. Would not permit selection of "the body"

     Але до цього плану, який пропонує спочатку індивідуальне випробування кожного зокрема, існує ще два заперечення. В прийнятому Богом плані достатньо лише одного Відкупителя, оскільки лише одна людина згрішила і лише одна людина була засуджена (інші розділили її осуд). 

     Але якщо б перше випробування було індивідуальним, і якщо б половина людства згрішила й була індивідуально засуджена, то за кожного засудженого була б потрібна окрема жертва відкупителя. Одне невтрачене життя могло відкупити одне втрачене – не більше. 

     Одна досконала людина, “людина Христос Ісус”, Котрий відкупив грішного Адама (і все, що ми через нього втратили), міг бути “викупом [відповідною ціною] за всіх” лише за таких обставин, які є у вибраному Богом плані.

 

ScalesA.jpg (15001 bytes)

     Нехай загальне число людей від часу Адама становить сто мільярдів. Припустимо, що з них згрішила лише половина. Тоді всім тим п’ятдесятьом мільярдам слухняних і досконалих людей треба було б померти, щоб дати викуп [відповідну ціну] за п’ятдесят мільярдів грішників. Тож і за цим планом смерть перейшла б на всіх, і він приніс би не менше страждань, ніж їх є тепер.  

     Інше заперечення до цього плану полягає в тому, що він міг би серйозно розладнати Божі плани, пов’язані із вибором та вивищенням до божественної природи “малої черідки”, тіла Христа, громади, для якої Христос є Головою і Господом. 

     З Божого боку не було б справедливим наказати п’ятдесяти мільярдам слухняних синів віддати свої права, привілеї та життя як викуп за грішників, бо відповідно до Його закону своїм послухом вони здобули право на вічне життя. Отже, якщо б цих досконалих людей попросили стати відкупителями грішників, 

     то в Божому плані – як і у випадку нашого Господа Ісуса – була б передбачена якась особлива нагорода, щоб, задля поставленої перед ними радості, вони могли б прийняти кару своїх братів. І якщо б їм була дана та сама нагорода, що і нашому Господу, а саме: участь в новій, божественній природі, вивищення понад ангелів, влади, сили і всяке ймення – становище другого після Єгови (Еф. 1: 20, 21), то тоді на божественному рівні було би неосяжне число істот, чого явно не було передбачено Божою мудрістю. 

     Більше того, за таких обставин ці п’ятдесят мільярдів були би всі рівними, не маючи над собою начальника чи голови. А от план, прийнятий Богом, вимагає лише одного Відкупителя – одного високо піднесеного до божественної природи, а тоді “малу черідку” відкуплених Ним, котрі “ідуть Його слідами” страждання і самовідречення, щоб розділити Його ім’я, Його честь, Його славу та Його природу – як дружина має частку зі своїм чоловіком.

The ransom
is a solution to many perplexities.
     Ті, хто може належно оцінити цей аспект Божого плану, котрий, засудивши всіх в одному представнику, відкрив шлях для викупу і реституції всіх через одного Відкупителя, знайдуть в ньому розв’язання багатьох труднощів. 

     Вони побачать, що осуд всіх в одній людині був не шкодою, а навпаки – великою ласкою для всіх, якщо дивитись на це через призму Божого плану щодо передбачення оправдання для всіх через жертву однієї людини. Коли Божа ціль, заради якої було дозволене зло, буде досягнута, а бла́га викупу зрівноважать кару за гріх, тоді зло буде знищене назавжди. 

     Але неможливо правильно оцінити цей аспект Божого плану без повного усвідомлення гріховності гріха, природи покарання за нього – смерті, важливості та цінності даного нашим Господом Ісусом викупу, а також абсолютного і цілковитого повернення особистості у сприятливі умови – умови, в яких вона матиме повне і всестороннє випробування, перш ніж буде визнана гідною нагороди (вічного життя) або покарання (вічної смерті).

Blessings will result through the permission of evil.      Дивлячись на величний план відкуплення і (як наслідок) “відновлення [реституцію] всього через Христа, нам стає зрозуміло, що благословення приходять в результаті дозволу зла. Інакше, напевне, це було б неможливо настільки усвідомити.
All will be able to see clearly God’s
--Wisdom--
--Justice--
--Love--
--Power--

as shown in the ransom.

     Крім того, що людям служитиме всю вічність одержаний досвід, а ангелам – їхні спостереження за подіями серед людей, всі додатково збагатяться ще більшим ознайомленням з Божим характером, об’явленим в Його плані. Коли цей план буде повністю виконаним, всі зможуть ясно зрозуміти Його мудрість, справедливість, любов та силу. 

     Вони побачать справедливість, яка не могла зламати божественної постанови, ні спасти справедливо засуджене людство без повного анулювання його покарання добровільним відкупителем. Побачать вони і любов, яка приготувала цю благородну жертву і яка високо піднесла Відкупителя праворуч Бога, даючи Йому силу і владу повернути життя всім, кого Він відкупив Своєю дорогоцінною кров’ю. 

     Вони також побачать силу і мудрість, які змогли приготувати чудове майбутнє для Його створінь і так скерувати всі протилежні впливи, щоб вони стали свідомими чи несвідомими знаряддями у виконанні і остаточному досягненні Його величних цілей. Якщо б зло не було дозволене і не було так скероване божественним провидінням, ми не знаємо, як можна було б досягнути цих результатів. 

     Отже такий тимчасовий дозвіл зла між людьми виявляє далекоглядну мудрість, яка врахувала всі пов’язані з цим обставини, знайшла рішення і визначила остаточний результат через Свою силу та благодать.

    Під час Євангельської епохи гріх та пов’язані з ним нещастя були додатково використані ще для навчання та приготування Церкви. Якщо б гріх не був дозволений, жертва нашого Господа і Його Церкви, нагородою за яку є божественна природа, була б неможливою.
The Law
of God
is Love.

Love1.jpg (2694 bytes)

     Є цілком очевидним, що по суті той же закон Бога, якому сьогодні підлягає людство і дотримання якого нагороджується життям, а порушення карається смертю, в кінцевому результаті повинен керувати всіма розумними Божими створіннями. 

     Цей закон, згідно визначення нашого Господа, стисло заключається в одному слові – Любов. “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе” (Лк. 10: 27). 

     І коли, врешті, наміри Бога будуть втілені, слава божественного характеру стане явною для всіх розумних створінь, і всі зрозуміють, що тимчасовий дозвіл зла був мудрим кроком в божественній стратегії. Сьогодні ж це можна побачити лише очима віри, дивлячись вперед крізь Боже Слово на все, що провіщалось устами всіх святих пророків від віку – на реституцію всього.

Вже близько День

О бідний подорожній, стомився ти, та далі йди – зоріє вже!

Так, в тебе сил бракує, та світла промінь бачиш ти ясніше все. 

Ще трохи потерпи, спочинок вже близький.

Не піддавайся сну, хоч втомлений такий.

 

Багато є печалі в твоїм житі, але дивись – зоріє вже!

Сумні життєві сцени вже скоро зникнуть, лиш кріпись – страх геть піде.

Вже недалеко є верхів’я те гори;

І буде тоді мир і радість назавжди.

 

“Є радість у надії” – це твій девіз, не забувай – зоріє вже!

Яку величну славу зоріння те несе тобі! Будь мужнім все.

Підпережи себе, сандалі взуй свої.

Шлях – темний і важкий, та радість жде в кінці.

 

Lighthouse2.jpg (17980 bytes)

 

To Return to Home Page
click on Chart

HomeSymbol.jpg (6039 bytes)

Send E-Mail to