РОЗДІЛ  V

“ТАЄМНИЦЯ, ЗАХОВАНА ВІД ВІКІВ І ПОКОЛІНЬ, А ТЕПЕР ВИЯВЛЕНА ЙОГО СВЯТИМ” (Кол. 1: 26)

Cast out of Eden

     Але хто буде цим визволителем – це було таємницею протягом чотирьох тисячоліть. І тільки після воскресіння Христа – на початку християнського або Євангельського віку – це почало ставати очевидним.

     Хоча в світлі подальших подій  це має для нас велике значення, для них це було лише слабким проблиском світла. І так, без жодних доказів виконання, проминуло майже дві тисячі років.

Abraham and Isaac

     Авраам і Сарра постарілись, так і не маючи нащадка. Авраам вирішив, що мусить допомогти Богу виконати Його обітницю. Так народився Ізмаїл. Але його допомога не була потрібною, бо відповідного часу народився Ісак, син надії та обітниці. Тоді здавалось, що прийшов обіцяний володар, який благословлятиме всі народи землі. 

     Але ні. Знову минали роки, і Божа обітниця, здавалось, не виправдала себе, бо Ісак помер, помер також і його нащадок Яків. Але все ще були такі, чия віра міцно трималась обітниці, одержуючи Божу підтримку, тому що заповіт, 

“що склав Він його ж Авраамом”, Бог підтвердив “присягою... для Ісака і... для Якова, Ізраїлеві – заповітом навіки” (1 Хр. 16: 16, 17).

Slavery

     Бо вони вже, завдяки прихильності Єгипту, ставали сильним народом. Але надія майже згасла, а обітниця майже забулась, коли єгиптяни, здобувши над ними владу, так довго тримали їх в рабстві.

Moses

“Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій” (Повт. 18: 15; Дії 3: 22). 

     Це допомогло ще більше збагнути Божий план, показуючи, що не тільки їх народ, як цілість, буде якимсь чином пов’язаний з майбутньою працею правління та благословення, але що з-поміж них буде вибраний хтось один, хто приведе їх до перемоги і до виповнення обітниці. 

     Тоді їхнім лідером став Ісус Навин, чиє ім’я означає “визволитель” або “спаситель”. Під його керівництвом вони здобули великі перемоги і дійсно ввійшли в обіцяну заповітом землю. Тоді точно здавалось, що прийшов справжній вождь, і що обітниця вже близька до повного виконання.

King David

     Але деякі з них твердо тримались обітниці Бога і постійно виглядали великого визволителя, котрого Мойсей, Ісус Навин, Давид та Соломон були лише образами.

Simeon and Jesus

The Passover

Jesus and Thomas

Jesus and Disciples
going to Emaus

     Однак надія Ізраїлю на велику славу та честь їх майбутнього царя, хоч і навіяна образами і пророцтвами про Його велич та силу, стала причиною того, що вони не завважили іншого роду образів і пророцтв, котрі вказували на справу страждання та смерті – справу викупу грішників – необхідну, перш ніж настануть благословення. 

     Це було зображено в Пасці перед їхнім визволенням з Єгипту, в забитті тварин під час давання Заповіту Закону (Євр. 9: 11-20; 10: 8-18), а також в жертвах Дня Примирення, які з року в рік постійно складались священиками. Також вони не завважили твердження пророків, котрі сповіщали “про Христові страждання та славу, що прийдуть по них” (1 Петр. 1: 11). 

     І тому, коли Ісус прийшов як жертва, вони не розпізнали Його – не зрозуміли часу своїх відвідин (Лк. 19: 44). Навіть найближчі послідовники Ісуса були сильно збентежені, коли Він помер. Вони з сумом говорили: “А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити” (Лк. 24: 21).

     Здавалося, наче їхня довіра до Нього не виправдалася. Вони не зуміли побачити, що смерть їхнього наставника була запорукою Нового Заповіту, в умовах котрого мають настати благословення, частковим виконанням заповіту обітниці. Але як тільки вони переконались, що Господь піднятий з гробу, їхні згаслі надії знову відродились (1 Петр. 1: 3). 

     А коли Він вже збирався залишити їх, вони запитали Його про свою так довго плекану і так часто відстрочувану надію: “Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” 

     Із відповіді нашого Господа: “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй” (Дії 1: 6, 7), – стає очевидним, що їхні надії, на загал, були правильними, хоча вони не могли знати про час їх виконання.

Pentecost

Він казав їм: “Я ще маю багато сказати вам, та тепер ви не можете знести. А коли прийде Він, Той Дух правди, Він вас попровадить до цілої правди”. 

     Він “навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив” (Ів. 16: 12, 13; 14: 26). Отже, вони не могли цього розуміти до того, як настало благословення П’ятидесятниці.

Preaching to the Gentiles

"A people
for his name"
--A Bride

     Та, очевидно, ще навіть до того, як вони все ясно і повністю зрозуміли, Бог використовував їх як Своїх речників. Їхні натхненні слова, напевне, були яснішим і глибшим викладенням правди, ніж вони самі до кінця усвідомлювали. Наприклад, читаємо промову Ап. 

     Якова, в якій він говорить: 

“Симон ось розповів, як зглянувся Бог від початку, щоб вибрати люд із поган для ймення Свого [наречену]. І пророчі слова з цим погоджуються, як написано: 

“Потому [коли закінчиться вибір цього люду з язичників] вернуся і відбудую Давидову скинію занепалу [земне панування], і відбудую руїни її, і наново поставлю її” (Дії 15: 14-16).

What is the
great hidden mystery of God?

"Christ" means "Anointed"

     Ап. Яків почав бачити в Божому провидінні – у звіщенні Євангелії Ап. Петром першому наверненому язичнику і Ап. Павлом язичникам в загальному, – що в теперішньому віці віруючі євреї і язичники мають бути наділені однаковою ласкою. 

     Тоді він подивився в пророцтва і побачив, що там саме так і написано, і що обітниці Ізраїлю по тілу сповняться тоді, коли завершиться праця Євангельського віку. Поступово ця велика таємниця, так довго незрозуміла, почала ставати зрозумілою, але не для багатьох – лише для святих, особливих “приятелів” Бога.

“Христос у вас, надія слави”

     Це дійсно велика таємниця нашого Бога, яка була незрозуміла протягом всіх минулих віків, та й тепер незрозуміла для всіх, за винятком особливого класу – святих, посвячених віруючих. Але що означає “Христос у вас”? 

     Нам відомо, що Ісус був помазаний Святим Духом (Дії 10: 38), тому ми визнаємо Його за Христа – Помазанця, оскільки слово Христос означає Помазанець. І ап. Іван говорить, що помазання, яке ми (посвячені віруючі) одержали, залишається в нас (1 Ів. 2: 27). 

     Отже, святі Євангельського віку є зібранням помазаних – помазаних бути царями і священиками для Бога (2 Кор. 1: 21; 1 П. 2: 9). А разом з Ісусом, їх вождем та Господом, вони становлять Помазанця Єгови – Христа.

      Ісус помазаний бути Головою або Господом Церкви, яка є Його тілом (або нареченою, як представлено в іншому образі – Еф. 5: 25-30), і разом вони складають обіцяне “Насіння” – Великого Визволителя: “А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці” (Гал. 3: 29).

"I am the vine, ye are the branches."
John 15:5

      Навівши приклад людського тіла, апостол чудово і переконливо показує наш тісний зв’язок. Про цю ж єдність навчав Ісус, коли говорив: “Я – Виноградина, ви – галуззя” (Ів. 15: 5).

The top-stone is a perfect pyramid.

    Наша єдність з Господом Ісусом, як членів Христа, зібрання помазаних, добре проілюстрована в образі піраміди.

     Як чудово це ілюструє наше становище як членів “Насіння” – “Христа”. Об’єднані разом, будучи в досконалій  гармонії з нашим Головою, ми, як живе каміння, є досконалими. Відділені ж від Нього – ми ніщо.

     Але в нашій будівлі є один головний наріжний камінь, “верхній камінь”, як і написано: 

     “Ось кладу Я на Сіоні Каменя вибраного, наріжного, дорогоцінного”, “приступайте до Нього, до Каменя живого... і самі, немов те каміння живе [живуще], будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви* приємні для Бога через Ісуса Христа (2 Петр. 2: 4-6). 

     І ми надіємось, що об’єднання Ісуса, “Голови”, і “Церкви, яка є Його тілом” вже незабаром буде завершене.

"Humble yourselves"

     А щоб в нас було видно вміння та ідеальність будівельника, необхідно пильнувати, щоб ми не мали власної впертої волі, яка би противилась чи перешкоджала виконанню Його волі в нас. Ми повинні бути дуже чистими і покірними – 

“майте покору один до одного, бо Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать. 

“Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас свого часу вивищив” (1 Петр. 5: 5, 6), як Він вивищив нашого Голову і Попередника (Фил. 2: 8, 9).

     Крім того образи, притчі, незрозумілі раніше вирази стають тепер ясними, проливаючи світло на “вузьку дорогу”, по якій громада помазаних [Христос] покликана бігти по нагороду, відкриту тепер для очей. Це дійсно була таємниця, про яку раніше ніхто й не думав, – що Бог вирішив підняти не просто визволителя, а визволителя, що складається з багатьох членів. Це – “високий поклик”, досягти якого мають привілей посвячені віруючі Євангельського віку. 

     Ісус не намагався відкрити це учням, коли вони були звичайними людьми, а чекав аж до їхнього помазання в день П’ятидесятниці – зачаття до нової природи. З пояснень ап. Павла ми знаємо, що ніхто, крім “нових створінь”, не може сьогодні оцінити чи зрозуміти цей високий поклик. 

     Він говорить: 

“Ми говоримо Божу мудрість [план] у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу, яку ніхто з володарів [правителів] цього віку не пізнав, ...як написано: 

“Чого око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не впало, те Бог приготував був тим, хто любить Його! А наш Бог відкрив це Своїм Духом” (1 Кор. 2: 6-14).

     Продовжуючи вже раніше згадану думку, що Христос складається з усіх помазаних Духом, він говорить:

“Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися!... А коли ви Христові, то ви [разом з Ісусом] Авраамове насіння й за обітницею [даною Аврааму] спадкоємці” (вірші 27, 29).

Why was it necessary
to keep the mystery hidden?

"Behold the Man"

     Існувала потреба тримати цю таємницю нерозкритою, а інакше вона б не трималася в секреті. Це було необхідно, бо повне відкриття людям плану розладнало б його. Якщо б люди знали, вони не розіп’яли б ні Господа слави, ні Церкви, котра є Його тілом (1 Кор. 2: 8). 

     Якщо б цей план не був таємницею для світу, це перешкодило б не тільки смерті Христа, як ціни відкуплення людини, але й випробуванню віри Церкви – учасників Христових страждань. Бо “світ нас [як Його співспадкоємців] не знає тому [з цієї ж причини], що Його не пізнав [1 Ів. 3:1].

     Крім того, що для світу великою таємницею є Божий план і Христос, Котрий Сам є втіленням цього плану, той особливий шлях, по якому ця “мала черідка” покликана йти, відзначає його членів як “особливий народ”. 

     Для світу було таємницею, чому настільки здібна людина, як Ісус з Назарета, використовував Свій час і талант саме так, як Він це робив, якщо можна було, зайнявшись політикою, законом, торгівлею чи популярною релігією, стати великим та шанованим.

      В людських очах Він безглуздо змарнував Своє життя. Вони говорили: “Він має Вельзевула і є несамовитий”. Його життя та вчення були для них таємницею. Вони не могли Його зрозуміти.

     Ап. Павло відрікся від високого становища та суспільного впливу, щоб працювати власними руками і проповідувати Христа та невидиму корону для всіх віруючих, що йтимуть Його слідами. 

     Це було настільки таємничим, що дехто казав: 

“Дурієш, ти, Павле! Велика наука доводить тебе до нерозуму”. 

     І всі, хто іде слідами Вчителя, вважаються,  як і Павло, безумними заради Христа.

     Але не завжди Божий план буде огорнутий таємницею: світанок Тисячолітнього Дня несе людям ясніше Боже світло, і “знання Господа наповнить всю землю”. 

     Сонце Праведності, яке зійде із зціленням у своїх проміннях, розсіваючи темряву неуцтва, – це Христос у славі Тисячоліття – не сам Голова, але і члени Його тіла. Бо написано, що коли ми терпимо з Ним, то будемо також і прославлені з Ним. 

“Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви”. 

“Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця” (Рим. 8: 17; 2 Тим. 2: 11, 12; Кол. 3: 4; Мт. 13: 43).

     В майбутньому віці, коли Бог “виллє Духа на кожне тіло” (як теперішнього віку виливає на своїх “рабів та невільниць”), вже дійсно всі зрозуміють і оцінять обітниці, зрозумілі тепер лише “малій черідці”. І вони радітимуть з приводу послуху та вивищення Церкви, кажучи:

      Поспішаючи до запропонованих їм тоді благословень, вони скористаються прикладом Церкви і прославлятимуть за неї Бога. Але це знання не породить заздрощів, бо при новому порядку речей їх повністю задовольнить запрошення до досконалої людської природи. Це здаватиметься їм навіть бажанішим, ніж зміна природи.

     Щодо часу, то Божа таємниця звершиться в період сурмлення сьомої [символічної] сурми (Об. 10: 7). Це стосується таємниці в обох значеннях, в яких вона вживається: таємниці або скритих особливостей Божого плану, що стануть тоді відомими і чітко зрозумілими; і також “таємниці Бога”, Церкви, втілення цього плану.

      Велич таємниці, стільки часу скритої і захованої в обітницях, образах, ілюстраціях, а також чудова благодать, дарована покликаним до співучасті в цій таємниці (Еф. 3: 9), наводять нас на думку, що діло, яке наступить після її завершення (заради якої Єгова шість тисяч років тримав людство в надії та сподіванні), має бути величезним, грандіозним ділом, вартим таких великих приготувань. 

     І яких тільки благословень можна сподіватися для світу, коли буде знята завіса таємниці і поллються рясні дощі благословень! Саме за цим все створіння зітхає і мучиться аж досі, очікуючи довершення цієї таємниці – з’явлення Синів Божих, обіцяного “Насіння”, в якому всі будуть благословенні (Рим. 8: 19, 21, 22).