Р  О  З  Д  І  Л   III

ПОГЛЯД НА БІБЛІЮ ЯК БОЖЕ ОБ’ЯВЛЕННЯ

В СВІТЛІ ЗДОРОВОГО РОЗУМУ

A reasonable, thinking mind
will examine
God’s Word

     Цю велику стару книгу ненавмисно, але жахливо перекручують її ж приятелі, багато з яких віддали б за неї життя. Однак вони завдають їй згубнішої шкоди, ніж її вороги, заявляючи, що Біблія підтримує те давно шановане ними неправильне сприйняття її правд, успадковане по традиції від їх батьків. Нехай би вони пробудились, переглянули свої вчення і викликали збентеження в її ворогів, роззброюючи їх!

Gutenberg Bible,
printed 1452-1455 in Mainz, Germany, by Johannes Gutenberg

The Bible has been miraculously preserved

The Tyndale Bible

     Біблія називає себе таким об’явленням від Бога і приводить нам достатньо зовнішніх доказів правильності її тверджень. Крім того, вона дає нам небезпідставну надію, що більш детальне її дослідження відкриє ще повніші та вагоміші докази того, що вона є дійсно Божим Словом.

     Сьогодні, коли багато її ворогів вже померли, а сотні томів, написаних, щоб її дискредитувати та підірвати її вплив, вже давно забуті, Біблія проклала дорогу до кожного народу та мови на землі. Існує понад двісті її перекладів. 

     Вже сам факт, що ця книга існує стільки століть, незважаючи на такі нечувані зусилля усунути її та знищити, є міцним додатковим доказом того, що Велична Істота, Котру Біблія називає своїм Автором, є і її Хоронителем.

Qumran Caves

Dead Sea Scrolls

    Dating from 100 B.C. to 100 A.D., the Dead Sea Scrolls were preserved in clay urns in the Qumran caves until their discovery in 1948. 
   Every book in the Old Testament, except Esther, is represented.

St. Catherine's Monastery

Sinaitic Manuscript

    Priceless parchments of the Sinaitic Manuscript, 4^th c. A.D., were preserved within the walls of St. Catherine’s Monastery in the heart of Sinai.  Discovered in 1859 A.D. by Count Tischendorf, the Codex Sinaiticus contains the New Testament and parts of the Old Testament.

The Geneva Bible

     Але всі книжки, разом взяті, не змогли дати стогнучому створінню тієї радості, миру та благословення, які дала Біблія багатим та бідним, вченим та невченим. Це не просто книга для читання. Це книга, яку треба старанно та розважливо досліджувати, бо думки Бога вищі від наших думок, а Його дороги – від наших доріг. 

     І якщо ми хочемо збагнути план та думки всемогутнього Бога, то мусимо зосередити всю нашу енергію на цій важливій праці. Найцінніші скарби правди не завжди лежать на поверхні.

The Bible points and refers to one prominent character:
Jesus of Nazareth.

     Те, що людина, названа Ісусом з Назарета, дійсно жила і була досить відомою в період, вказаний письменниками Біблії, є історичним фактом, повністю та всебічно підтвердженим незалежно від Біблії. 

     І те, що цей Ісус був розп’ятий через заздрість юдеїв та їхніх священиків, є ще одним історичним фактом, встановленим незалежно від доказів письменників Нового Заповіту. Ці письменники (за винятком Павла та Луки) були особисто знайомі з Ісусом з Назарета, були Його учнями і висвітлили Його вчення  у своїх писаннях.

  
Pool of Siloam

Jesus healed a blind man
at the Pool of Siloam John 9:11.

     The pool is one of the few undisputed localities in ancient Jerusalem. Waters from the Spring Gihon flow into the Pool of Siloam through a tunnel which was engineered by King Hezekiah in 715 BCE. Hezekiah's 1750 foot tunnel can still be traversed by foot today.

Golgotha
"And he bearing his cross went forth into a place called the place of a skull, which is called in the Hebrew Golgotha."
John 19:17

Garden Tomb
"Now in the place where he was crucified there was a garden; and in the garden a new sepulchre..."
 John 19:41

The disciples
were committed
to an unpopular cause.

      Ісус був засуджений на смерть і розп’ятий євреями як злочинець. Найбільш релігійні з них змовилися і вимагали Його смерті як особи, негідної життя. Підтримуючи Його справу і поширюючи Його вчення, ці люди не зважали на презирство, обмеження та жорстоке переслідування. 

     Вони ризикували своїм життям і в деяких випадках навіть ставали мучениками. Так, за Свого життя Ісус дійсно був винятковою особистістю, як в житті, так і у вченнях, але які ж могли бути мотиви для відстоювання Його справи, коли Він помер, та ще й так ганебно? 

     Тож якщо припустити, що розповіді тих письменників є вигадками, а Ісус був лише плодом їхньої уяви чи ідеалізованим героєм, то яким же безглуздим було б припущення, що тверезі люди, після твердження, що Він – Божий Син, котрий був зачатий надприродним способом, був наділений надприродною силою, якою зціляв прокажених, повертав зір сліпонародженим, відновлював слух глухим і навіть воскрешав мертвих, могли б закінчити історію такої особи розповіддю, що невелика група ворогів Ісуса страчує Його як злочинця, тоді як всі Його друзі та учні (а серед них і самі автори) кидають Його в цей трагічний момент і втікають.

     Чи могли вони тверезо сподіватись, що таким чином отримають багатство, славу, владу та інші земні блага? Бідність Ісусових друзів, а також непопулярність їхнього героя серед впливових релігійних осіб Юдеї суперечить такій думці. Те, що Він помер як злочинець, як порушник спокою, і був знеславлений, не давало бажаючим відновити Його вчення ніякої надії на завидну славу чи земні блага. 

     Бо ж коли б такою була мета тих, що проповідували Ісуса, то чи вони не відмовились би негайно від неї, тільки дізнавшись, що вона несе з собою ганьбу, переслідування, ув’язнення, побої і навіть смерть? Тому цілком зрозуміло, що люди, які пожертвували домом, репутацією, честю та життям, які жили не для теперішньої насолоди, а головною метою яких була підтримка їх ближніх, і які прищеплювали найвищі моральні принципи, не тільки мали мотиви, але, більше того, їхні мотиви мусили бути чистими, а їхня мета – дуже високою.

      Зрозуміло, що свідчення таких людей, керованих лише чистими і добрими мотивами, в десять разів перевищує авторитет та важність звичайних авторів. І не були ці люди фанатиками. Вони були людьми здорового та тверезого розуму, які за будь-яких обставин могли дати підставу своєї віри і надії, залишаючись незмінно вірними своїм обґрунтованим переконанням.

What motivated
the writers of Scripture?

Jeremiah

The Biblical writers were honest and faithful
to the Lord.

     Це повинно дивувати тих, хто вважає Біблію сфабрикованою історією, призначеною для того, щоб страхом вселяти в людей пошану до релігійних систем. Про правдивість Біблії свідчить її відвертість. Шахраї, бажаючи показати людину великою, а, особливо, при бажанні представити деякі свої твори як натхненні Богом, без сумніву змалювали б її характер бездоганним та найшляхетнішим. Те, що такий спосіб не був використаний у Біблії, є логічним доказом того, що вона не була по-шахрайськи створена для обману.

Examine the
character
of the writings

The writers
were acquainted first hand
with the facts

     Та оскільки Бог бажав дати людям об’явлення, то вже сам факт, що ці історії минулих подій мають відношення до того об’явлення, може бути достатньою підставою для логічного висновку, що Бог передбачив і влаштував так, щоб чесний письменник, вибраний Ним для цієї праці, міг мати прямий контакт із необхідними фактами. 

     Правдоподібність цих історичних сторінок Біблії майже повністю базується на характерах та мотивах їх письменників. Від добрих людей не вийде неправда, а з чисте джерело не дасть гіркої води. Загальне свідоцтво цих записів знімає всяку підозру, що її письменники могли сказати чи зробити щось погане, щоб воно вийшло на добре.

     Ми пам’ятаємо, що єврейські Писання включають історії, закони і пророцтва. Ці історії, а також родоводи та ін. дуже точно деталізували події, з огляду на сподівання, що обіцяний Месія прийде по особливій лінії від Авраама. Звідси і причина опису певних історичних фактів, які з точки зору цього двадцятого століття виглядають нескромними.

      Наприклад, виразний опис походження таких народів, як моавітяни та аммонітяни, а також їхнього відношення до Авраама та ізраїльтян, напевне, вважався істориком необхідним для повної історії їхнього народження (Бут. 19: 36-38). 

     Так само детально розповідається про дітей Юди, від котрого походив цар Давид, і через котрого простежується назад до Авраама родовід Ісусової матері Марії та її чоловіка Йосипа (Лк. 3: 23, 31, 33, 34; Мт. 1: 2-16). 

     Без сумніву, необхідність ретельного встановлення родоводу була тим більш важливою, бо саме з цього племені (Бут. 49: 10) мав прийти цар Ізраїлю і обіцяний Месія, звідси і такі детальні подробиці, яких не зустрінеш в інших випадках (Бут. 38).

We find a reason
for details

     Крім того, слід пам’ятати, що на різних мовах ті самі факти можна передати з більшою або меншою делікатністю. І хоч перекладачі Біблії були надто сумлінними, щоб пропустити щось із її записів, однак вони жили в часи менш вибагливі до вибору витончених виразів, ніж сьогодні. Це  саме можна сказати і про ранні біблійні часи та звичаї висловлюватися. Що ж стосується Нового Заповіту, то, звичайно, навіть найвибагливіший читач не зможе знайти якоїсь зачіпки в цьому відношенні.

Moses Leading Israel Out of Egypt

Книги Мойсея

і проголошені в них закони

     Перші п’ять книг Біблії відомі як П’ятикнижжя Мойсея, хоча в них ніде не згадується його ім’я, як їх автора. Те, що вони були написані Мойсеєм або під його наглядом, є логічним висновком, а розповідь про його смерть та похорон була справедливо додана його писарем.

      Відсутність конкретного твердження, що ці книги написані Мойсеєм, зовсім не перечить цій думці. Якщо б їх написав хтось інший з метою обману чи підробки, то напевно, щоб прикрити свій обман, він заявив би, що вони написані тим видатним лідером і державним діячем Ізраїлю (Див. Повт. 31: 9-27). 

      В одному ми впевнені: Мойсей дійсно вивів ізраїльських людей з Єгипту. Він згуртував їх як народ, керуючись законами, викладеними в цих книгах. І єврейський народ однодушно більше трьох тисячоліть називав ці книги своїм дарунком від Мойсея, вважаючи їх такими священними, що не могла бути змінена жодна йота, ні значок. Це і є доказом достовірності тексту.

"He stretcheth out the north over
the empty place,
and hangeth
the earth
upon nothing."
Job 26:7

      Але вся ця історія настільки позбавлена здорового глузду, що навіть дитячий розум не повірив би їй. Тоді як запис в книзі Буття розумно відштовхується від того, що Бог, Творець, розумна Першопричина, вже існував. Там не говориться про походження Бога, а йдеться про Його працю, її початок та її послідовне впорядковане просування: “На початку Бог створив небо та землю”. 

      Потім, оминаючи деталі та пояснення походження Землі, слідує розповідь про шість днів (епох) приготування її для людини. Цей запис в значній мірі є підтверджений нагромадженим протягом чотирьох тисяч років світлом науки.

      Отже, набагато розумніше погодитися з твердженням, що його автор, Мойсей, був божественно натхненним, ніж припускати, що інтелект однієї людини перевищував весь разом взятий інтелект та дослідження решти людства протягом трьох тисячоліть за сприянням найновіших досягнень та мільйонних сум грошей.

The Mosaic Law was unequaled.
Today we base our laws on the Law of Moses

     Давайте глянемо на систему законів, сформульованих в цих писаннях. Вони, безумовно, не мали аналога ні тоді, ні пізніше – аж до двадцятого століття. І навіть закони теперішнього століття базуються на принципах, закладених в Законі Мойсея, і в основному вони створені людьми, що признавали божественне походження Закону Мойсея.

     Декалог є лише стислим оглядом цілого Закону. Ці Десять Заповідей диктують кодекс пошани і моралі, що вражає кожного дослідника своєю надзвичайністю. І якщо б вони не були відомі раніше, а були знайдені лише тепер серед руїн та пам’яток Греції, 

      Риму чи Вавилону (народи, які піднялися і занепали значно пізніше від дання цих Законів), то вважались би дивовижними, якщо не надприродними. Але добре ознайомлення з ними та їхніми вимогами до певної міри породили байдужість, так що їхня справжня велич помітна лише небагатьом. Так, ці заповіді не вчать про Христа. Але вони були дані не християнам, а євреям. 

      Вони не мали вчити віри у викуп, а переконувати людей в їхній гріховності та в необхідності викупу. Суть цих заповідей була чудово представлена в словах славного Засновника християнства: “Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї”; і “Люби свого ближнього, як самого себе” (Мр. 12: 30, 31).

The Israelites lived under the government
of God

The Levitical Priesthood

      Намет, що знаходився в центрі табору, в приміщенні “Святая Святих” мав вияв присутності Єгови як їхнього Царя. Саме звідси надприродним шляхом вони одержували вказівки для успішного ведення їх національних справ. Була встановлена служба священиків, котрим був ввірений повний нагляд за Наметом. Лише через них було дозволено мати доступ та спільність з Єговою.

The Tabernacle, in the center of the Camp, had a manifestation of God’s presence in its Most Holy apartment.

Ark of Covenant in the Most Holy

The privileges
of the priests
were limited

Priest in
Most Holy

      В зв’язку з цим у декого може виникнути думка: “Ага! Ось яка мета їхньої організації. В них, як і в інших народів, людьми правили священики, користуючись їхньою довірливістю і викликаючи в них страх для власної величі та користі”. 

      Але постривай, друже. Давай не будемо робити поспішних висновків. Там, де є така добра нагода перевірити справу фактами, було б нерозумно спішити з висновками, не ознайомившись з фактами. Незаперечні докази суперечать подібним припущенням. 

      Права і привілеї священиків були обмежені. Вони взагалі не мали цивільної влади, а також були позбавлені всякої можливості використовувати своє службове становище для втручання в права та свідомість народу. Такий порядок був запроваджений Мойсеєм – представником роду священиків.

A theocratic government
was established

Moses

Elders of Israel

      В той момент і був встановлений цивільний уряд, який був, по суті, демократичним. Але не зрозумійте нас неправильно: коли дивитись з точки зору невіруючих, то цей уряд був демократичним, але коли дивитись в світлі його власних тверджень, то він був теократичним, тобто божественним урядом. 

      Адже закони, дані Богом через Мойсея, не допускали жодних поправок: з цього кодексу законів не можна було нічого ні додати, ні виключити.  Отже, ми бачимо, що форма правління Ізраїлю відрізнялась від всіх інших цивільних урядів, які існували до і після нього. 

      “І сказав Господь до Мойсея: Збери ж Мені сімдесятеро люда зо старшин Ізраїлевих, яких знаєш, що вони старші народу та його наглядачі, і візьми їх до скинії заповіту, і стануть вони там із тобою. І Я зійду, і буду розмовляти із тобою, і візьму від Духа, що на тобі,  і покладу на них, – і вони носитимуть із тобою тягара того народу, і не будеш носити ти сам” (Числ. 11: 16, 17. Див. також вірші від 24 до 30, як приклад вірного та чистого управління і покори державного мужа). 

      Мойсей, повторюючи це, говорить: “І взяв я голів ваших племен, мужів мудрих та знаних (впливових), і поставив їх головами над вами, – тисячниками, і сотниками, і п’ятдесятниками, і десятниками, та урядниками для ваших племен” (Повт. 1: 15; Вих. 18: 13-26).

This form of government was calculated
to cultivate the
spirit of true liberty

If Moses had been ambitious,
he would have
misused his power

Moses anointing Aaron High Priest

      Навпаки, він запровадив для народу форму правління, розраховану на те, щоб культивувати в них дух свободи. В історії інших народів та їх правителів немає аналогів цьому. В кожному випадку правитель шукав власного вивищення та більшої влади. Навіть у випадках, коли такі люди сприяли заснуванню республік, подальші події показували, що вони робили це з політичних міркувань, щоб здобути прихильність народу та увіковічнити свою владу. 

      Опинившись в подібних обставинах, як Мойсей, кожна честолюбна людина, керуючись політичними намірами і намагаючись тримати народ в обмані, прагнула би більше зосередити владу в своїх руках та в руках своєї сім’ї, особливо, якщо це було неважким завданням з огляду на вже існуючий в цьому поколінні релігійний вплив і на переконання народу, що Бог ними керує з Намету. 

      Також неможливо припустити, щоб людина, здатна створити такі закони і управляти таким народом, була настільки недалекоглядною, щоб не бачити, до чого може привести його діяльність. Управління народом було віддане в їхні власні руки до такої міри, що хоч і було обумовлено, щоб важчі справи, які було не під силу вирішити старшим, приносити до Мойсея, однак вони самі мали вирішувати, з якими справами звертатись до Мойсея. 

      “А ту справу, що буде занадто тяжка для вас, принесете мені, і я вислухаю її” (Повт. 1: 17).

The people
asked
for a king

Samuel anointing
Saul king

      Пізніше на прохання “старших” і без Господнього схвалення вона була замінена на царство. Бог сказав Самуїлу, який діяв тоді як свого роду неофіційний президент: “Послухай голосу того народу щодо всього, про що він сказав тобі, бо не тобою вони погордували, але Мною погордували, щоб Я не царював над ними”. 

      На Божу вимогу Самуїл пояснив народу, як тепер будуть нехтуватись їхні права та свободи, і що через цю зміну вони стануть слугами. Однак вони сильно захопилися популярною ідеєю, поширеною серед навколишніх народів (1 Сам. 8: 6-22). В роздумах про те їхнє бажання мати царя, як тут не вразить думка, що Мойсей без проблем міг зайняти міцну позицію голови великої імперії?

Judges –
"Ye shall hear the small as well as the great..."
Deuteronomy 1:17

Breastplate of the High Priest which had the Urim and Thummim

The High Priest

Хоча Ізраїль в цілому був одним народом, все ж після смерті Якова його поділ на племена визнавався постійно. Кожна родина чи плем’я за загальною згодою вибирала або визнавала певних членів як своїх представників чи голів. Цей звичай продовжував існувати навіть під час їхньої довгої неволі в Єгипті.

Таких називали головами чи старшими, і саме їм Мойсей передав честь та владу цивільного правління. Якщо б він захотів зосередити владу в своїх руках та в руках своєї родини, то ці люди мали б найменші шанси бути удостоєними владою та становищем.

      “І наказав я того часу вашим суддям, говорячи: вислуховуйте суперечки між братом його та між приходьком [чужоземцем] його. Не будете звертати уваги на обличчя в суді, – як малого, так і великого вислухаєте, не будете боятись обличчя людини, бо суд – Божий він! А ту справу, що буде занадто тяжка для вас, принесете мені, і я вислухаю її” (Повт. 1: 16, 17).

      Після смерті Мойсея такі важкі справи представлялись прямо Господу через Первосвященика, а відповідь “так” чи “ні” була через Урім та Тумім.

     Приймаючи до уваги ці факти, що ж можна сказати про теорію, яка  говорить, що ці книги написали шахраї-священики з метою одержання впливу та влади над народом? 

      Та хіба такі люди з такими намірами вигадали б історію, згубну якраз для тих цілей, яких вони намагалися досягнути, історію, яка переконливо доказує, що великий Голова Ізраїлю з їхнього ж племені по велінню Бога відсторонив священиків від цивільної влади, віддавши цю владу в руки народу? Чи вважатиме хтось такий висновок логічним?

"Jubilee"
– the economic leveler

Blowing the Jubilee Trumpets

      Закони Мойсея не робили абсолютно ніякої різниці. Що ж стосується захисту людей від небезпек, пов’язаних із зубожіння одних і надмірного збагачення та звеличення інших, то ще ніколи не було запроваджено такого національного закону, котрий би так старанно стояв на сторожі цих інтересів. 

      Закон Мойсея передбачав для реституції кожний п’ятдесятий рік – їх Ювілейний рік. Цей закон, запобігаючи повному відчуженню власності, тим самим перешкоджав її скупченню в руках небагатьох (Лев. 25: 9, 13-23, 27-30). 

      По суті, вони були навчені вважати один одного братом і відповідно до цього поступати, а також допомагати один одному без всякої винагороди, не беручи лихви один від одного (Вих. 22: 25; Лев. 25: 36, 37; Числ. 26: 52-56).

All the laws were
read aloud

God’s government protected Israel
from dictatorship.

      А щоб найбідніший та найменш грамотний міг їх знати, обов’язком священиків було читати ці закони народу в свята, що святкувались кожного сьомого року (Повт. 31: 10-13). Хіба розумно припускати, що такі закони і порядки встановили погані люди, або люди, що замишляли позбавити народ свобод та щастя? Таке припущення було б абсурдним.

Laws displayed love for the stranger

Ruth and Boaz

“Один закон буде для тубільця й для приходька [чужоземця], що мешкає серед вас; бо Я – Господь, Бог ваш!” (Вих. 12: 49; Лев. 24: 22).

Animals were not forgotten, but were protected by laws of kindness.

Animals were not to be unequally yoked.

“Коли стрінеш вола свого ворога або осла його, що заблудив, то конче повернеш його йому. Коли побачиш осла свого ворога, що лежить під тягарем своїм, то не загаєшся помогти йому, – конче поможеш разом із ним” (Вих. 23: 4, 5).

      Так само віл і осел не могли орати в парі через нерівні сили та неоднакові кроки – це було б жорстоко. Також був передбачений відпочинок для них (Повт. 25: 4; 22: 10; Вих. 23: 12).

Tithing
was voluntary.

The Widow's Mite

     Дехто може стверджувати, що священство було егоїстичною інституцією, оскільки плем’я Левія утримувалось за рахунок річної десятини із особистої продукції їхніх братів з інших племен.  Цей факт, представлений таким чином, є несправедливим поданням справи, найбільш типовим для скептиків.

      Можливо через незнання, вони неправильно висвітлюють один з найдивовижніших доказів Божої участі в організації цієї системи, а значить і того, що ця система не була справою самолюбного та підступного священства. Дійсно, сучасні священики нерідко трактують це по-своєму і відстоюють подібну систему сьогодні, вживаючи її як приклад, але при тому не згадують обставин, за яких вона була заснована, ні способу плати.

The Priests had
no inheritance
in the land.

The High Priest

      Ця заборона була повторена дев’ять разів ще перед розподілом землі. Звичайно, мусила бути передбачена якась компенсація для них замість землі, і цим розумним та справедливим заходом була десятина. Але це ще не все. Хоч десятина, як ми бачили, і була справедливим обов’язком, все ж вона не була примусовим податком, а лише добровільно сплачуваним внеском.

      Жодна погроза не зобов’язувала ізраїльтян сплачувати ці внески – все залежало від їхньої добросовісності. Єдиною пересторогою для людей в зв’язку з цим було наступне:

“Стережися, щоб не залишив ти Левита по всі дні на землі своїй” (Повт. 12: 19). “А Левит, що живе по брамах твоїх, – не кидай його, бо нема йому частки й спадку з тобою” (Повт. 14: 27).

No provision
was made
for honoring
the priests.

Protection for widows
and orphans

Wage protection...

Honor for
the elderly

"Thou shalt rise up
before the
hoary head
and honor the face
of the old man,
and fear thy God:
I am the LORD."
Leviticus 19:32

      Але нічого подібного тут немає: не передбачено ніякої особливої почесті, ні шанування, ні недоторканності від насилля та образи. Закон, загальний для всіх, який не робив жодної різниці між класами і не звертав уваги на особу, був їхнім єдиним захистом. Це тим більше вражає, коли дізнаємося, що відношення до слуг, чужинців і старших людей підпорядковувалося спеціальним законам. Наприклад:

      “А приходька не будеш утискувати та гнобити його,... жодної вдови та сироти не  будеш гнобити, ...коли вони, кличучи, кликатимуть до Мене [до Бога], то конче почую їхній зойк, і розпалиться гнів Мій, і повбиваю вас мечем, і стануть жінки ваші вдовами, а діти ваші сиротами” (Вих. 22: 20-23; 23: 9; Лев. 19: 33, 34). 

      “Не будеш утискати наймита убогого й незаможного з братів твоїх та з приходька свого, що в Краї твоїм у брамах твоїх. Того ж дня даси йому заплату, і не зійде над нею не заплаченою сонце, бо вбогий він, і до неї лине душа його. І не буде він кликати на тебе до Господа, і не буде гріха на тобі” (Лев. 19: 13; Повт. 24: 14, 15; Вих. 21: 26, 27).

      “Перед лицем сивизни встань, і вшануй лице старого” (Лев. 19: 32; див. також Лев. 19: 14).

     Серед всього цього немає нічого спеціального для священиків, левитів чи їхніх десятин.

Scientific sanitation

      Їх цікаво було б розглянути разом з іншими деталями, якщо б дозволяло місце, бо вони показують, що закон був нарівні, якщо не попереду, найновіших висновків медицини в цьому відношенні. Закон Мойсея носив ще й образний характер, але ми залишимо це для майбутнього розгляду. 

      Та навіть наш квапливий погляд представив вражаючий доказ, що цей закон (який є каркасом цілої системи віри, котру доповнює решта Біблії) є дійсно чудовим проявом мудрості і справедливості, особливо, коли брати до уваги його дату.

All this is evidence
of a wise, just
and loving God.

      Він свідчить про Його Мудрість, Справедливість та Любов. Більше того, побожний і благородний законодавець Мойсей заперечує своє авторство цих законів і приписує їх Богу (Вих. 24: 12; Повт. 9: 9-11; Вих. 26: 30; Лев. 1: 1).

      Беручи до уваги в загальному його характер, його заповіді для людей не давати неправдивих свідчень, уникати лицемірства та неправди, хіба розумно припускати, що така людина говорила неправду і видавала власні погляди та закони за Божі? 

      Слід також пам’ятати, що ми досліджуємо сучасні копії Біблії, і чесність, якою вона так відзначається, однаково стосується і наступників Мойсея. Та хоча серед тих наступників були і погані люди, що шукали вигоди лише для себе, а не для народу, є очевидним, що вони не змінювали Священне Писання, яке є чистим по сьогоднішній день.

"Take, my brethren, the prophets, who have spoken in the name of the Lord, for an example of suffering affliction and of patience." James 5:10

Elijah Reproves King Ahab

Пророки Біблії

     Тепер глянемо в загальному на характер пророків Біблії і на їхні свідчення. Досить цікавим є той факт, що пророки, за винятком кількох, не належали до класу священиків, і за їхнього життя їхні пророцтва переважно були нестерпними для священства, що вироджувалося і прилаштовувалося, як і для схильного до ідолопоклонства народу. 

      Тягарем їхніх послань від Бога для народу в основному було засудження гріха, поєднане з пересторогою про грядущі покарання, та часом з цим переплітаються обітниці майбутніх благословень, при умові, якщо люди очистяться від гріха і повернуться до Господньої ласки. 

      В більшості випадків випробуванням пророків не позаздриш – в загальному їх зневажали, багато з них були ув’язнені і вмирали насильницькою смертю (див. 1 Цар. 18: 4, 10, 17, 18; 19: 10; Єр. 38: 6; Євр. 11: 32-38). Бувало, минали роки після їхньої смерті, перш ніж був розпізнаний їхній правдивий характер як Божих пророків. 

      Але ми говоримо так про тих пророчих письменників, чиї слова вважаються прямо натхненними Єговою. В зв’язку з цим варто згадати, що священики не приймали жодної участі в даванні закону Ізраїлю.

The Prophets

      Отже, всі були уповноважені навчати і докоряти. Але  оскільки  більшість, як і в наші дні, була поглинута щоденними справами, байдужіючи та зневіряючись, то порівняно мало-хто виконував цю вимогу, осуджуючи гріх і заохочуючи до побожності. Такі проповідники названі “пророками” і в Старому, і в Новому Заповіті. 

      Слово “пророк” в загальному використанні означає публічний викладач, і публічні вчителі ідолопоклонства теж носили таку назву. Наприклад: “пророки Ваала” і т.п. (Див. 1 Кор. 14: 1-6; 2 Петр. 2: 1; Мт. 7: 15; 14: 5; Неем. 6: 7; 1 Цар. 18: 40; Тит. 1: 12).

Exhorting the Israelites
to Repentance

Deborah
Reproving and Warning

Daniel in the Den of Lions

"For the prophecy came not
in old time
by the will of man:
but holy men of God spake as they were moved by the Holy Spirit."
2 Peter 1:21

      З цього великого класу пророків Єгова в різний час вибирав тих, кому давав особливе доручення передати послання, що часом стосувались дуже близьких подій, а інколи й майбутніх. Саме посланням цього класу, представники якого говорили і писали під впливом Святого Духа, ми приділяємо тепер увагу. Їм справедливо можна дати назву:

Prophets of God

Божественно призначені пророки або провидці

     Пам’ятаючи, що ці пророки переважно були мирянами, які не жили за рахунок десятин священицького роду, а ще враховуючи те, що вони часто ганили не лише царів та суддів, але й священиків (хоча вони ганили не саму посаду, а особисті гріхи тих, хто її займав), стає очевидним, що тверезо неможливо прийти до висновку, наче ці пророки були спільниками якогось союзу священиків чи ще когось, щоб сфабрикувати брехню в ім’я Бога. Розум у світлі фактів спростовує таку підозру.

The link
between the
Old and New Testaments

      І якщо ми зауважимо одну спільну лінію думок, що проходить крізь Закон, Пророків і писання Нового Заповіту (а це займає період півтори тисячі років), то це, враховуючи характер тих письменників, буде достатньою підставою погодитися з їхнім твердженням, що вони є божественно натхненними. 

      Особливо, коли спільна для всіх них тема є такою величною, благородною і узгоджується з тим, що освячений здоровий розум навчає про характер та прикмети Бога.

The Bible has one plan, one spirit, one aim, and one purpose

The Wycliffe Bible

The Bible contains more than morals, maxims, and words of comfort.

The Bible was written by many pens at various times under different circumstances.

      І ми дійсно в цьому переконуємося: один план, один дух, одна ціль і один намір пронизують всю книгу. Перші її сторінки розповідають про створення і гріхопадіння людини, заключні – про повернення людини з цього стану, а всі решту показують поступові кроки Божого плану, що ведуть до виконання цієї мети.

      Просто вражає гармонія і, одночасно, контраст між трьома першими і трьома останніми розділами Біблії. Ті описують перше творіння, інші – відновлене або відроджене творіння, разом з усуненням гріха і накладеного прокляття за нього. 

      Ті показують, як сатана і зло входить у світ, щоб обманювати і руйнувати, інші – знищення його діла, відновлення погублених, викорінення зла і знищення сатани. Ті показують втрачене Адамом володіння, інші – його повернення і встановлення Христом навіки, а також Божу волю, виконувану на землі, як і в небі. Ті показують гріх як першопричину деградації, ганьби та смерті, інші – нагороду праведності: славу, честь і життя.

     Хоч і написана багатьма письменниками, в різний час і при різноманітних обставинах, Біблія є не лише збірником моральних правил, мудрих принципів та слів потіхи, вона є чимось більшим: це мудре, філософське і гармонійне викладення причин існуючого сьогодні в світі зла, єдиного ліку від нього і кінцевих наслідків з точки зору божественної мудрості, котра бачила кінець цього плану ще перед його початком. 

      Вона також накреслила шлях для Божого народу, підтримуючи та зміцнюючи його надзвичайно великими і дорогоцінними обітницями, які будуть здійснені свого часу.

There is the redemption theme...

"...with his stripes we are healed."
Isaiah 53:5

Before Pilate

Jesus' Resurrection

      Необхідність смерті Відкупителя як жертви за гріхи, і Його праведності як прикриття наших гріхів, показана в зробленій із шкір одежі для Адама та Єви; в прийнятті жертви Авеля; в Ісаку на жертівнику; в смерті різних жертв, завдяки яким патріархи мали доступ до Бога, і жертв, встановлених законом і жертвуваних протягом Юдейського віку.

      Хоч вважається, що пророки лише частково могли розуміти значення деяких своїх висловлювань (1 Петр. 1: 12), вони згадують про покладення гріхів на людину, а не на німу тварину, а в своєму пророчому видиві бачать Того, Хто має відкупити і визволити людство, веденим “як ягня... на заколення”, щоб “кара на Ньому була за наш мир” і щоб “Його ж ранами нас уздоровлено”. 

      Вони зображували Його так: “Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хворобами” і “ На Нього Господь поклав гріх усіх нас” (Іс. 53: 3-7). Вони розповіли, де цей визволитель має народитись (Мих. 5: 2) і коли має померти, запевняючи нас, що “не буде на Ньому вини” (Дан. 9: 26).

      Вони згадують різні подробиці стосовно Нього: що Він буде “справедливим”, вільним від “провин”, “омани” і всякої іншої причини смерті (Іс. 53: 8, 9, 11); що Його продадуть за тридцять срібняків (Зах. 11: 12); що, вмираючи, Він буде порахований із злочинцями (Іс. 53: 12); що не буде зламана жодна із Його костей (Пс. 34: 21; Ів. 19: 36); і що хоча Він помре і буде похований, Його тіло не побачить тління і не залишиться в гробі (Пс. 16: 10; Дії 2: 31).

      Надзвичайно логічно та переконливо простежують вони цілий план, не звертаючись ні до упереджень, ні до захоплень їхніх слухачів, а тільки до їхнього просвіченого розуму, представляючи таке дивовижно лаконічне та переконливе пояснення, яке тільки можна знайти на якусь тему (див. Рим. 5: 17-19 і далі до 12 розділу).

The blessing
for ALL...

      Обіцяний Визволитель повинен благословити не тільки Ізраїль, але і всі народи землі через Ізраїль (Бут. 12: 3; 18: 18; 22: 18; 26: 4). І не дивлячись на упередження єврейського народу до цього, пророки продовжують в тому ж дусі, заявляючи, що Месія також буде “світлом на просвіту поганам” (Лк. 2: 32; Іс. 49: 6); що погани прийдуть до Нього “від кінців землі” (Єр. 16: 19); що Його ім’я “звеличиться між народами” (Мал. 1: 11); і що “з’явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло” (Іс. 40: 5; див. також Іс. 42: 1-7).

The selection of a "little flock"...

     Письменники Нового Заповіту стверджують, що божественне помазання дало їм змогу усвідомити виконання пророцтв стосовно жертви Христа. Хоча, як євреї, вони з упередженням притримувались думки, що кожне благословення належить лише їхньому народу (Дії 11: 1-18), однак вони зуміли зрозуміти, що і їхній народ буде благословенний, і всі роди землі будуть благословенні з ним і через нього. 

      Вони також зрозуміли, що перш ніж прийдуть благословення на Ізраїль і на світ, має відбутися вибір “малої черідки” як з євреїв, так і з язичників, котра після випробування стане гідним співспадкоємцем слави і честі Великого Визволителя і розділить з Ним почесну працю благословення Ізраїлю та всіх народів (Рим. 8: 17).

The Bible tells of Messiah and his kingdom...

And how death and sorrow will be wiped away

      Ця надія близького славного Царства вселяла всім вірним сміливість, щоб до самої смерті зносити переслідування, терпіти приниження, нестачі та втрати. Тож у великому алегоричному пророцтві, яке завершує Новий Заповіт, виразно зображений і достойний “Агнець, що заколений”, і достойні “переможці”, яких Він зробить царями та священиками в Своєму Царстві, і труднощі та перешкоди, які вони мусили долати, щоб удостоїтися участі в цьому Царстві. 

      Далі зображені символічні картини благословень, які спливатимуть на світ під час Тисячолітнього царювання, коли сатана буде зв’язаний, а Адамова смерть і горе – знищені, коли всі народи землі ходитимуть в світлі небесного Царства – Нового Єрусалима.

The Bible gives the hope of the resurrection...

Interior of
Jesus' Tomb

"...in Christ shall all be made alive"

      Про воскресіння з мертвих вчать пророки, та й письменники Нового Заповіту покладають на нього всі свої надії на майбутнє життя та благословення. Апостол Павло так говорить про нього: “Якщо ж нема воскресіння мертвих, то й Христос не воскрес! Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь ваша даремна, даремна також віра ваша... Тоді то загинули й ті, що в Христі успокоїлись... та нині Христос воскрес із мертвих, – первісток серед покійних... Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Кор. 15: 13-22).

The Old Testament is confirmed by the
New Testament writers, written 2,000 years apart, as well as by other Old Testament writers.

Dead Sea Scrolls

Jesus Healing

      І хоч деякі частини займають діяльніше та важливіше місце, ніж інші, всі вони однаково корисні і необхідні. Серед так званих “прогресивних мислителів” і “великих теологів” нашого часу стає дуже популярним легковажне ставлення або ігнорування, якщо й не заперечення багатьох “чудес” Старого Заповіту, які вони називають “бабськими байками”. 

      До таких чудес зараховані історії про Йону та велику рибу, про Ноя і ковчег, про Єву та вужа, про зупинку сонця по наказу Ісуса Навина і про ослицю Валаама, що розмовляла. Напевне, ці вчені люди не звертають уваги на факт, що різноманітні частини Біблії настільки переплетені та взаємозв’язані, що вирвати з неї ці чудеса чи поставити їх під сумнів означало б зруйнувати або поставити під сумнів всю цілість. 

      Якщо первісні історії є неправдивими, то ті, хто повторював їх, були або обманщиками, або обманеними. І тоді, так чи інакше, ми не могли б прийняти їхнє свідчення як божественно натхнене. Виключити з Біблії вже згадані чудеса означало б зробити недійсним свідчення її основних письменників, не говорячи вже про свідчення нашого Господа Ісуса. Історію про гріхопадіння (Рим. 5: 17), а також про зведення Єви змієм (2 Кор. 11: 3; 1 Тим. 2: 14), підтверджує Апостол Павло. 

      Про останню подію дивіться також згадку нашого Господа в Об. 12: 9 і 20: 2. Затримка сонця під час поразки аморитян, як доказ Господньої могутності, була очевидним образом тієї сили, яку в майбутньому – в “День Господній” –продемонструє Той, Кого символізував Ісус Навин. Це засвідчено трьома пророками (Іс. 28: 21; Авак. 2: 1-3, 13, 14 та 3: 2-11; Зах. 14: 1, 6, 7). 

      Випадок з ослицею, що розмовляла, підтвердив апостол Юда (вірш 11) і апостол Петро (2 Петр. 2: 16). А великий Учитель Ісус підтверджує оповідання про Йону і велику рибу, а також про Ноя і потоп (Мт. 12: 40; 24: 38, 39; Лк. 17: 26. Див. також 1 Петр. 3: 20). Фактично, ці чудеса не є більшими від чудес Ісуса та апостолів: перетворення води у вино, зцілення хворих і т.д. А як чудо пробудження мертвих є найдивовижнішим.

To eliminate the miracles from the Bible would invalidate the testimony of its principal writers.

NOAH
Genesis 6 and 7 -
Matthew. 24:38

JONAH
Jonah 1:17 -
Matthew 12:40

ADAM AND EVE
Genesis 2:7,19 -
1 Corinthians 15:45

JOSHUA
Joshua 10:12 -
Isaiah 28:21, 
Habakkuk 3:11,
Zechariah 14:1,6,7

BALAAM
Numbers 22 and 31:16 -
2 Peter 2:15,16 
& Jude 11

Seeds grow –
we cannot tell how... nor can the wisest philosopher explain the miracle.

      Ми можемо бачити виконання життєвого принципу, але не можемо ні зрозуміти його, ні відтворити. Ми сіємо поруч дві насінини. Умови – повітря, вода, ґрунт – однакові. Вони ростуть, але ми не можемо пояснити, як. Навіть наймудріший філософ не в силі пояснити цього чуда. Із цих насінин розвиваються рослини із протилежними властивостями – одна стелиться, інша росте прямо. 

      Їхня форма, квіти, колір абсолютно різні, хоч умови однакові. Ми звикаємо до таких чудес і перестаємо сприймати їх такими, як тільки виростаємо із здивованості дитинства. 

      Але вони виявляють силу, настільки ж  вищу від нашої сили і нашого обмеженого розуму, як і ці декілька чудес, записаних в Біблії з особливих причин, як передбачений приклад всемогутності і здатності великого Творця перемогти всяку перешкоду та повністю здійснити Свою волю, включаючи обіцяне нам воскресіння із мертвих, викорінення зла і остаточне царювання вічної справедливості.

      Ми побачили, що Біблія, яка вважає себе тим об’явленням, є гідною вивчення. Ми розглянули її письменників та їхні можливі мотиви у світлі того, чого вони навчали. Це вразило нас. Наш розум підказав нам, що така мудрість разом з такою чистотою мотивів не може бути хитрою вигадкою нечесних людей із самолюбними цілями. 

      Розум переконав у більшій вірогідності того, що такі справедливі почуття та закони мусять виходити від Бога, а не від людей. Він настояв, що вони не можуть бути ділом рук нечесних священиків. Ми побачили гармонію свідчень відносно Ісуса, Його викупної жертви, воскресіння і, як наслідок, благословення всіх людей у Його славному майбутньому Царстві.

      Розум підказав нам, що такий грандіозний та об’ємний план, який перевершує всі можливі сподівання з якою завгодно підставою, і який побудований на таких логічних висновках, мусить бути планом Бога, який ми шукаємо. Неможливо, щоб це була просто людська вигадка, бо навіть після його відкриття він настільки величний, що людям тяжко в нього повірити.

The Bible’s
own testimony convinces us that
God is its Author

      Ми лише побіжно переглянули деякі твердження Священного Писання, що воно має божественне походження, і підтвердили їхню логічність. Наступні розділи відкриють нам різні частини Божого плану і, надіємось, дадуть кожному щирому розуму достатньо доказів того, що Біблія є божественно натхненним об’явленням. 

      Довжина, ширина, висота та глибина плану, який вона відкриває, чудово відображають божественний характер, невиразно зрозумілий раніше, але краще видний сьогодні в світлі зоріння Тисячолітнього Дня.