Р О З Д І Л  XIV

БОЖЕ ЦАРСТВО

     Кожен ізраїльтянин надіявся (Лк. 3: 15), що під правлінням Месії Бог підніме їхній народ як націю. І коли до них прийшов Господь, то прийшов як їх Цар, щоб встановити на землі довго обіцяне Боже Царство.

John the Baptist, the Forerunner of Jesus

     Тема Царства була не просто темою, якою Господь почав Свою публічну службу, а була, фактично, основною темою Його проповідування (Лк. 8: 1; 4: 43; 19: 11). Інші ж теми згадувались лише в зв’язку з нею, або як її пояснення. 

     Більшість притч Господа були або ілюстраціями царства з різних точок зору і з різними особливостями, або служили для того, щоб звернути увагу на повне посвячення Богові як на необхідну умову для участі в цьому царстві, а також, щоб спростувати невірне уявлення євреїв про те, що царство обов’язково належатиме їм, бо вони є природними дітьми Авраама, а значить і природними спадкоємцями обітниці.

Jesus healing, a foretaste of his kingdom on earth

Walking to Emmaus

“Я вам заповітую Царство, як Отець Мій Мені заповів, щоб ви в Царстві Моїм споживали й пили за столом Моїм, і щоб ви на престолах засіли судити [управляти] дванадцять племен Ізраїлевих” (Лк. 22: 29, 30). 

І ще: “Не лякайся, черідко мала, бо сподобалось Отцю вашому дати вам Царство” (Лк. 12: 32). 

     І коли замість того, щоб бути коронованим і посадженим на престол, визнаний ними цар був розіп’ятий, Його учні сильно розчарувались. Як двоє з них признались тому, кого вони прийняли за незнайомця, по дорозі в Емаус після Його воскресіння:

      “А ми сподівались були, що це Той, що має Ізраїля визволити” – визволити їх з-під римського ярма і зробити Ізраїль Царством Бога в силі та славі. Але зміни, що відбулись протягом декількох попередніх днів, їх дуже розчарували. Тоді Ісус дав їм зрозуміти, показуючи із Святого Письма, що перш ніж могло бути встановлене Царство, була необхідна Його жертва.” (Лк. 24: 21, 25-27).

     А щоб зробити благословення Свого царства вічними та повними, спершу треба було викупити людство від смерті і тим самим легально звільнити від осуду, який перейшов на всіх в Адамі.

“Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?” 

     Його відповідь, хоч і не вичерпна, не суперечила їхнім надіям. Господь сказав:

 “То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав в владі Своїй” (Дії 1: 6, 7).

     І багато цих притч та неясних висловлювань нашого Господа Ісуса якраз і мали на меті у свій час виправити такі помилкові зрозуміння. Але Він завжди проповідував ідею царства, правління, яке має бути встановлене на землі і правити серед людей. 

     Він не лише вселяв в них надію на участь в цьому царстві, але й навчив їх молитись про його встановлення: 

“Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.

Jesus taught that his kingdom was not of this world and would not be established until after his suffering and death.

But zealot Jews rebelled against Rome, endeavoring to set up their kingdom prematurely.

     Однак з точки зору їх невіри Його твердження, що Він є спадкоємцем світу і встановить обіцяне царство, яке управлятиме світом, а також, що Його послідовники, кожний з яких займав низьке становище в суспільстві, будуть співкерівниками з Ним в тому Царстві, виглядало надто абсурдним, щоб брати його під увагу. 

     Рим з його вимуштруваним військом, талановитими воєначальниками та величезним багатством був володарем світу і з кожним днем ставав ще могутнішим. Ким же тоді був цей Назарянин? 

     І ким були ці рибалки без грошей та впливу, що мали лише декілька прихильників серед простого люду? Хто вони такі, щоб говорити про встановлення давно обіцяного Царства, яке має бути найвеличнішим та наймогутнішим зі всіх коли-небудь знаних на землі?

The Masada     The last outpost of Jewish rebellion in 73 A.D., is the famous location where 960 Jewish zealots chose to take their own lives rather than submit to a life of Roman slavery.

Yet it would be everywhere present and powerful.

The spiritual kingdom is being set up first and will be for a time unrecognized.

     Відповідь нашого Господа дала б їм нове зрозуміння, якби вони не мали до Нього упередження і не були засліплені власною позірною мудрістю. Господь відповів, що Його царство ніколи не з’явиться так, як вони його сподіваються. Царство, яке Він проповідував і до співспадкоємства в якому запрошував Своїх послідовників, було невидимим царством, тож не варто сподіватись його побачити. 

Він їм відповів і сказав: “Царство Боже не прийде помітно [із зовнішнім виявом], і не скажуть: “Ось тут”, або “Там”. 

     Бо Боже Царство всередині вас!* Одним словом, Він показав, що коли Його царство прийде, воно буде скрізь присутнє і скрізь сильне, хоч і ніде не видиме.

*В перекладах Diaglott і Ротергема це звучить “між вами”, що є синонімом “серед вас”.  Це, звичайно, не узгоджується з жодною теорією, яка стверджувала би, що царство, про близьке встановлення якого говорив Ісус, може бути в серцях фарисеїв, яких Він назвав лицемірами та побіленими гробами.  Це царство, коли буде встановлене, буде “серед” або “між” всіма класами, керуючи та судячи всіх.

     І коли ця частина царства буде першою встановлена, його присутність буде невидимою і якийсь час нерозпізнаною. Привілей спадкоємства в цій духовній частині Божого Царства був єдиною пропозицією, даною тоді, і є єдиною надією нашого поклику протягом всього Євангельського віку, який тоді розпочався. Ось чому Ісус говорив виключно про нього (Лк. 16: 16). Це буде зрозуміліше згодом, коли ми продовжимо цю тему.

"There was a man of the Pharisees, named Nicodemus, a ruler of the Jews: The same came to Jesus by night, and said unto him, ‘Rabbi, we know that thou art from God: for no man can do these miracles that thou doest, except God be with him.’" John  3:1,2

Jesus healing

     Розмова між Господом і Никодимом (Ів. 3), хоч і записана лише частково, дозволяє трохи більше побачити характер Божого Царства. Напевне згадуються лише найважливіші моменти цієї розмови, і з них нам неважко збагнути зміст всієї розмови, яку можна логічно перефразувати наступним чином:

Никодим: – 

“Учителю, знаємо ми, що прийшов Ти від Бога, як Учитель, – бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде”. Однак деякі Твої твердження здаються мені дуже непослідовними, і я прийшов за поясненням. Наприклад, Ти і Твої учні ходите і проповідуєте:

“Наблизилось Царство Небесне”, – але у вас немає ні армії, ні багатства, ні впливу, тож судячи зі всього, це твердження неправдиве. Здається, що цим ви обманюєте людей. 

Фарисеї в загальному вважають Тебе самозванцем, але я впевнений, що в Твоїх вченнях мусить бути щось правдиве, “бо не може ніхто таких чуд учинити, які чиниш Ти, коли Бог із ним не буде”.  

Я прийшов дізнатись, як виглядатиме те царство, яке Ти проголошуєш, коли і звідки воно буде? Коли і як воно буде встановлене? 

Твоє прохання одержати повне зрозуміння Небесного Царства не може тепер отримати задовільної для тебе відповіді. І не тому, що Я про нього всього не знаю, а тому, що ти в своєму теперішньому стані не зміг би зрозуміти чи оцінити його, навіть якби Я все пояснив.

  “Коли хто не народиться* згори, то не може побачити [грецьке еідон** – знати або бути ознайомленим] Божого Царства”.

How can a man be begotten when he is old?

Repentance is not the new birth.

Spiritual begettal precedes spiritual birth.

Навіть Мої учні мають поки що не дуже ясні уявлення про характер проповідуваного ними царства. Я не можу сказати їм з тої ж причини, з якої не можу сказати тобі, і з тої ж причини вони б не зрозуміли. 

Але, Никодиме, одним з принципів, якими керується Бог, є те, що перш ніж дати більше світла, Він вимагає послуху до вже існуючого світла. 

А при виборі тих, хто вважатиметься гідним мати частку в царстві, вимагається вияв віри. Вони повинні охоче йти за Божим керівництвом, крок за кроком, часто бачачи ясно лише один наступний крок. Вони ходять вірою, а не видінням.

Никодим: –

Але я Тебе не розумію. Що Ти маєш на увазі? 

“Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своєї матері знову й родитись?” Чи ти маєш на увазі, що покаяння, проповідуване “Іваном Хрестителем” і показане в водному хрищенні, якимсь чином є символічним народженням? 

Я зауважив, що Твої учні проповідують і христять подібно. Чи то є тим новим народженням, що необхідне для бажаючих побачити чи ввійти в Твоє царство?

Ісус: –

Наш народ – це посвячений народ, народ заповіту. Всі ізраїльтяни були охрищені в Мойсея в морі та в хмарі, коли залишили Єгипет. Бог прийняв їх в Мойсеєві, в посереднику їх заповіту при горі Синай. Але вони забули свій заповіт: деякі відкрито живуть як митники та грішники, а багато інших – це самовдоволені лицеміри. 

Тому Іван і Мої учні проповідують покаяння – повернення до Бога і визнання складеного заповіту. Хрищення Івана якраз і означає це покаяння і виправлення серця та життя, але аж ніяк не нове народження.  

Але якщо ти не зробиш більшого, ніж це, ти ніколи не побачиш Царства. Якщо крім переміни, символом якої є Іванове хрищення, ти не одержиш зачаття і народження від Духа, то не зможеш побачити Мого Царства. Покаяння приведе тебе назад до виправданого стану. 

В такому стані ти будеш здатний охоче визнати Мене Месією, позаобразним Мойсеєм.

 Посвятившись для Мене, ти будеш зачатим від Отця до нового життя та божественної природи, яка, якщо буде розвинена і оживлена, запевнить твоє народження як нового створіння, як духовної істоти в першому воскресінні. І ставши таким, ти не тільки побачиш, але й матимеш частку в Царстві.

Никодиме, зміна, яка має відбутись через це нове народження від Духа, є дійсно великою, бо те, що народжене від тіла, є тіло, а що народжене від Духа – дух. Тому нехай тебе не дивують Мої перші слова про те, що перш ніж ти зможеш зрозуміти, дізнатись і оцінити речі, про які питаєш, ти повинен бути зачатий згори. 

“Не дивуйся тому, що сказав Я тобі: вам необхідно родитись згори”. 

Різниця між твоїм теперішнім станом – народженням від тіла – і станом тих, хто народжений від Духа і ввійде в проповідуване Мною Царство, ставши його частиною, є дуже великою. Дозволь Мені навести тобі приклад, який дасть тобі певне уявлення про істоти, котрі, народившись від Духа, становитимуть те царство: 

“Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа” (Хом.) 

Вітер дує туди і сюди, і ти не можеш його побачити, хоч він і впливає на все кругом тебе. Ти не знаєш звідки він прийшов, ні куди йде. 

Це найкраща ілюстрація, якою Я можу зобразити народжених від Духа у воскресінні, тих, хто “ввійде” або становитиме Царство, яке Я нині проповідую. Всі вони будуть такі невидимі, як вітер, тож люди, ненароджені від Духа, не знатимуть ні звідки вони приходять, ні куди вони йдуть.

Elisha and his Servant

Як таке можливе? Невидимі істоти!

Ісус: –

“Ти – учитель ізраїльський, – то чи ж цього не знаєш?” – що духовні істоти можуть бути присутні і в той же час невидимі? 

Невже ти, що намагаєшся навчати інших, ніколи не читав про Єлисея та його слугу, чи про ослицю Валаама, а також багато інших прикладів із Святого Письма, які ілюструють цей принцип, що духовні істоти можуть бути присутніми між людьми, залишаючись невидимими? 

Більше того, ти один з фарисеїв, котрі відкрито вірять, що ангели є духовними істотами. Але це ілюструє те, що Я сказав тобі спочатку: якщо людина не буде зачата згори, вона не зможе побачити [розпізнати, ознайомитись чи зрозуміти як розумне] Божого Царства та й всього, що з ним зв’язане.

What is spirit begettal?

     Я проповідую те, на що прийшов тепер відповідний час і що ти можеш зрозуміти. Я чиню чуда, і ти визнаєш Мене вчителем, що прийшов від Бога, але ти не поступаєш згідно своєї віри і не стаєш відкрито Моїм учнем та послідовником. 

     Ти не можеш сподіватись побачити більше, доки не житимеш відповідно до того всього, що вже бачиш. Тоді Бог дасть тобі більше світла і доказів для наступного кроку. 

“Поправді, поправді кажу Я тобі: ми говоримо те, що ми знаємо, а свідчимо про те, що ми бачили, але свідчення нашого ви [фарисеї] не приймаєте. Коли Я говорив вам про земне, та не вірити ви, то як же повірите ви, коли Я говоритиму вам про небесне?” 

     Марно було б Мені намагатись розповідати тобі про небесні речі, бо це тебе не переконало б і Моя проповідь здавалась би тобі ще безглуздішою. Якщо те, про що Я навчав, що носило земний характер і було проілюстровано земними речами (які ти міг зрозуміти і розумієш), не було достатнім доказом для твого розуму, щоб відкрито стати Моїм учнем і послідовником, то тим більше ти не переконався би в цьому, якби Я говорив тобі про небесні речі, про які ти нічого не знаєш, бо ніколи ніхто з людей не зійшов на небо, а значить ніхто не може підтвердити Моє свідоцтво. 

     Лише Я, Котрий зійшов з небес, розумію небесні речі. “І не сходив на небо ніхто, тільки Той, Хто з неба зійшов, – Людський Син”.* Знання про небесні речі можна отримати лише після зачаття від Духа, а самі небесні речі – після народження від Духа як духовні істоти.

     Як Бог і передбачив, через їх неготовність до нього, через їх неспроможність збагнути та виконати запропоновані умови, привілей участі в царстві Месії був відібраний від них як народу. 

     Отримав його лише “останок” з них. Цей привілей перейшов до язичників, щоб із них також вибрати “люд для Ймення Свого”. І серед них також лише “останок”, “черідка мала”, оцінює цей привілей і вважається гідним співспадкоємства в Його царстві і славі.

     І ця неправда дійшла до такої крайності, що теперішній безбожний союз і царювання номінальної церкви зі світом вважається багатьма царюванням Божого царства на землі. 

     Фактично, в певному сенсі церква сьогодні є Царством Бога і діло благодаті відбувається в серцях віруючих, але рахуватися зі всім цим і одночасно заперечувати правдиве майбутнє Боже  Царство, що має бути встановлене під всіма небесами, в якому Божа воля буде виконуватись так, як на небі, означає спростовувати та позбавляти значення найсильніші і найвиразніші обітниці, згадані нашим Господом, апостолами та пророками для нашої підтримки й допомоги в перемаганні світу.

Christ's earthly kingdom will reach the whole earth.

     Ми усвідомлюємо різницю між законами праведності, які Він запровадить, і царством темряви, яке підтримує узурпатор, теперішній князь цього світу. Отже віра в Божі обітниці змінює наше підданство, і ми вважаємо себе підданими нового князя і, завдяки Його ласці, співспадкоємцями з Ним в тому царстві, яке буде встановлене в силі та великій славі.

     Отже притча про молодого чоловіка знатного роду, який йшов в далеку країну, щоб одержати царство та повернутись і т.д. (Лк. 19: 11-15), чітко ставить встановлення Царства при поверненні Христа. 

     І послання Господа до Церкви багато років по тому звучало так: “Будь вірний до смерті, і Я дам тобі вінця життя” (Об. 2: 10). З цього випливає, що царі, які царюватимуть з Ним, не будуть короновані і не царюватимуть як царі в цьому житті.

     Царство небес сьогодні зазнає насилля з рук світу. Його Цар був зневажений і розіп’ятий, і кожний, хто йтиме його слідами, так само зазнаватиме всілякого переслідування та насилля.

      Зауважте, що це стосується лише дійсної Церкви, а не номінальної. Але є дана обітниця, що коли зараз ми (Церква, зародок царства) страждатимемо з Христом, то у відповідному часі, коли Він візьме в руки всю владу та царювання, ми також будемо прославлені і царюватимемо з Ним.

Parable of the Publican  and Sinner

"And again I say unto you, It is easier for a camel to go through the eye of a needle, than for a rich man to enter into the kingdom of God." Matthew 19:24

Господь говорить: “Як тяжко отим, хто має багатство, увійти в Царство Боже!” (Мр. 10: 23). 

     Зрозуміло, що Він не має на увазі номінальної церкви, яка вже тепер царює зі світом, адже в неї пропихаються багаті. Ап. Павло закликає спадкоємців Царства до терпеливості, наполегливості, доброчесності та віри, говорячи: 

“Тому, браття, тим більше дбайте чинити міцним своє покликання та вибрання, бо, роблячи так, ви ніколи не спіткнетесь. Бо щедро відкриється вам вхід до вічного Царства Господа нашого й Спасителя Ісуса Христа” (2 Петр. 1: 10, 11).

Needles Eye Gate -- Humans could pass through easily; but large animals, such as camels, had to be unloaded and kneel to get through.

Jaffa Gate -- Located at the west side of Jerusalem, the Jaffa Gate has a "needle’s eye," a small opening used as a security entrance at night when the large gate was safely shut.

     Але давайте краще не користуватися тією свободою, якщо для братів, які ще цього не усвідомили, вона є причиною спотикання та порушення їхнього сумління. Нехай наша свобода по відношенні до їжі не губить нашого брата, за якого помер Христос. 

     Пам’ятаймо, що привілеї царства – і тепер, і в майбутньому – складаються з набагато більших благословень, ніж свобода їжі, а саме: з нашої свободи робити добрі діла, з нашого миру з Богом через Христа, з нашої радості від участі в Святому Дусі Бога. 

     Ці свободи царства (тепер і завжди) є настільки великими, що такою незначною свободою щодо їжі цілком можна сьогодні пожертвувати ради добра нашого брата.

Christians must be overcomers to sit with Jesus in His Father's throne and reign over the nations of earth.

Overcoming  requires death in the Lord's service.

В випадку ранньої церкви, при тодішніх труднощах та переслідуваннях, про які вона була заздалегідь попереджена, обітниці честі та співспадкоємства з Учителем в царстві були сильним стимулом вірності. Із всіх слів потіхи та підбадьорення в Апокаліпсисі, звернених до семи церков, ніщо не світить так яскраво та переконливо, як це:

“Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його”; і “переможцеві... Я дам владу на поганами”. 

Paul preached that present suffering would be followed by future reigning.

     Апостол Павло пише спростування цієї неправди, знаючи, що такі ідеї можуть мати шкідливий вплив на Церкву, розвиваючи гордість і відводячи від жертвування. Він говорить до них іронічно: 

“Ви вже нагодовані, ви вже збагатились, без нас ви царюєте”. 

     А потім серйозно додає: “І коли б то ви стали царювати, щоб і ми [переслідувані апостоли] царювали з вами!” (1 Кор. 4: 8). 

     Вони використовували християнство, намагаючись одержати від нього і разом з ним стільки почестей, скільки можливо. Апостол добре знав, що коли б вони були вірними як послідовники Господа, то не опинились би в такому стані. 

     Тому він нагадує їм, що коли довгоочікуване царство вже справді почалось, то і він також царював би не менше, ніж вони, і якщо в своїй вірності він переносить страждання заради правди, то це доказ, що їх царювання передчасне і є скоріше пасткою, ніж славою. Тоді з відтінком іронії він додає: 

“Ми [апостоли і вірні слуги] нерозумні Христа ради, а ви мудрі в Христі; ми слабі, ви ж міцні; ви славні, а ми безчесні!” 

     Я не пишу цього лише для того, щоб засоромити вас: я маю кращу і благороднішу мету – застерегти вас. Бо шлях теперішніх почестей не веде до слави й честі, які будуть об’явлені, бо тільки нинішні страждання й самовідречення є тим вузьким шляхом до слави, честі, безсмертя та співспадкоємства в царстві. Тому я благаю вас, будьте моїми послідовниками. 

     Страждайте нині, терпіть обмову та переслідування, щоб разом зі мною ви могли отримати корону життя, яку Господь, правдивий суддя, дасть мені в той день, і не лише мені, але й всім, хто полюбив Його з’явлення (1 Кор. 4: 10-17; 2 Тим. 4: 8).

The Pope crowning Charlemagne

     Це поклало початок світовим інтригам, пишності, гордості, показним видовищам та церемоніям в Церкві, які були задумані, щоб справити враження, привабити й вселити світу благоговійний страх. Крок за кроком це привело до великих претензій папства, що як Боже Царство на землі воно має право вимагати від кожного роду, нації та народу пошани та послуху його законам та служителям. 

     З таким безпідставним твердженням (яким воно, напевне, обманювало і себе, і інших) папство певний час коронувало і скидало царів Європи, та й досі претендує на повноваження, які вже тепер вже не може нав’язати.

     Тож склалося так, що ті, котрі лише називають себе членами церкви (котрі в дійсності не є навернені, не є справжньою пшеницею, а куколем, лише імітацією пшениці), багатократно перевищують число справжніх учнів Христа. 

     Вони дуже противляться кожній справжній жертві і самовідреченню, не зазнають переслідувань заради справедливості [правди], а здебільшого дотримуються замість того лише показного посту і т.д. Вони дійсно царюють разом зі світом і не займаються приготуванням до участі в справжньому царстві, яке буде встановлене нашим Господам під час Його другої присутності.

Дві частини Божого Царства

     Хоча й дійсно, як сказав наш Господь, Царство Боже не прийде (не виявить себе спочатку) із видимим проявом, все ж свого часу воно має об’явитись для всіх через зовнішні, видимі та безпомилкові ознаки. І коли Боже Царство буде повністю встановлене, воно складатиметься з двох частин – духовної або небесної і земної або людської. 

     Духовна частина буде завжди невидимою для людей, тому що ті, хто її становитиме, будуть мати божественну духовну природу, яку ніхто з людей не бачив і бачити не може (1 Тим. 6: 16; Ів. 1: 18). Але її присутність та сила будуть надзвичайно відчутні через її людських представників, з яких складатиметься земна частина Божого Царства.

     Їхнє воскресіння є першим (Об. 20: 5).* Величезна праця, яка чекає на цю прославлену помазану громаду – Христа, – вимагає їхнього вивищення до божественної природи: тільки божественна сила здатна це здійснити. 

     Їх праця стосується не лише цього світу, але й усього, що на небі й на землі – як серед духовних, так і серед людських істот (Мт. 28: 18; Кол. 1: 20; Еф. 1: 10; Фил. 2: 10; 1 Кор. 6: 3).

     *В цьому вірші слова “а інші померлі не ожили, аж поки не скінчиться тисяча років” добавлені.  Їх нема ні в найстарших і найбільш достовірних грецьких манускриптах – в Синайському, Ватиканському №1209 і №1160, ні в Сирійському. 

     Ми повинні пам’ятати, що багато уривків в сучасних виданнях додані і насправді не належать до Біблії. Оскільки заборонено додавати щось до Божого Слова, це наш обов’язок відкидати такі додатки, як тільки встановлена їх недостовірність. 

     Можливо вищезгадані слова потрапили в текст випадково в п’ятому столітті. Бо жоден з більш ранніх манускриптів (Грецький або Сирійський) не містить цього речення. Можливо спочатку це була тільки примітка на полях рукопису, зроблена якимось читачем, який виразив свою думку відносно цього вірша, а потім вона була внесена в основний текст одним із наступних переписувачів, котрий не зумів відрізнити тексту від коментаря. 

Проте це речення не заважає викладеному тут “Плану”, тому що решта померлих – весь світ – не оживуть в тому повному і досконалому значенні цього слова, як жив Адам, перш ніж згрішив і підпав під вирок “вмираючи помреш”. 

Досконале життя без слабостей та вмирання – це єдине значення, яке Бог вкладає в слово “життя”. З Його точки зору весь світ вже втратив життя, є вмираючим, і тепер може бути названим скоріше мертвим, ніж живим (2 Кор. 5: 14; Мт. 8: 22).

     Через воскресіння або реституцію до життя все те, що було втрачене, буде повернене всім тим, хто, дізнавшись про це і маючи можливість, буде з радістю слухатись. Процес воскресіння буде поступовим і вимагатиме цілий вік для свого завершення, хоча саме пробудження до такої, як сьогодні, міри життя і свідомості буде, звичайно, миттєвою справою. 

     Отже не раніше ніж закінчиться тисяча років, людство зможе досягнути ту повну міру життя, яку втратив Адам. Оскільки все, чому не достає досконалого життя, вважається станом часткової смерті, значить (хоча й вищезгадані слова не є частиною натхненного запису) можна цілком вірно сказати, що решта померлих не оживуть (не повернуть повноти втраченого життя), поки не завершаться тисяча років реституції та благословення.

What does "resurrection" mean?

"Marvel not at this: for the hour is coming, in the which all that are in the graves shall hear his voice, and shall come forth;

"They that have done good, unto the resurrection of life; and they that have done evil unto the resurrection of judgment (Greek "krisis")."
John 5:28,29

The kingdom work of Jesus and the Church

Who are the "Ancient Worthies"?

Abraham

    Діяльність земної частини Божого Царства буде зосереджена на цьому світові і на людству. Тих, хто вдостоїться високої честі мати в ньому частку, Бог найбільше піднесе і вшанує серед людей. Про них говориться в VIII розділі (стор. 145); їх судний день передував Євангельському віку. 

     Вже випробувані і визнані вірними, вони, пробудившись, вже не вийдуть на суд, а відразу одержать нагороду за свою вірність – миттєве воскресіння до людської досконалості. (Решта – крім них і духовного класу – будуть підніматися до досконалості поступово під час Тисячолітнього віку). 

     Отже цей клас – як людські представники Христа – зразу буде готовим до дорученої йому великої праці відновлення та благословення решти людства. 

     І як духовна природа є необхідною для виконання діла Христа, так і досконала людська природа підходить для виконання майбутньої праці серед людей. Вони служитимуть серед людей і ті їх бачитимуть, тоді як слава їх досконалості буде постійним прикладом і стимулом для інших, котрі старатимуться досягнути тої ж досконалості. 

     А те, що ці стародавні гідні будуть належати до людської частини царства і будуть видимі людьми, абсолютно підтверджено словами Ісуса до невіруючих євреїв, які Його відкидали. Він сказав:

  “Побачите ви Авраама та Ісака та Якова та пророків усіх в Царстві Божім”. 

     Зауважте також, що Учитель не говорить, що вони побачать Його або апостолів разом з Авраамом. Насправді люди бачитимуть і перебуватимуть лише в земній частині царства, а не в духовній. І, без сумніву, деяким буде дуже прикро, що вони відкинули таку велику честь.

Moses

      Але ми маємо ілюстрацію способу, як вони можуть функціонувати, у відношеннях Бога з Ізраїлем через їх представників – Мойсея, Аарона, Ісуса Навина, пророків і т.д., хоча майбутнє виявлення божественної сили набагато перевищуватиме те, що було в образному віці, бо праця майбутнього віку охоплює збудження всіх мертвих і повернення слухняних до досконалості. 

     Ця праця вимагатиме встановлення між людьми досконалого уряду на чолі з досконалими людьми, які могли б правильно керувати державними справами. Це вимагатиме впровадження різних необхідних освітніх засобів та різноманітних доброчинних заходів. 

     І така благородна праця, скерована на підняття людського роду впевненими твердими кроками (під керівництвом невидимих духовних членів цього ж царства), є високою честю, до якої призначені стародавні гідні і до якої вони вийдуть вже приготовленими зразу ж після остаточного краху царств цього світу й зв’язання сатани, їхнього князя. 

     Як божественно вшановані представники небесного царства вони дуже швидко завоюють пошану і співпрацю всіх людей.

     І коли в кінці тисячі років Христос завершить величну працю реституції (в великій мірі при допомозі цих шляхетних людських співпрацівників), коли весь людський рід (за винятком непоправних – Мт. 25: 46; Об. 20: 9) стане в присутності Єгови випробуваним, без плям, зморшок чи чогось подібного, тоді ті, хто був задіяний в тій праці, сяятимуть серед своїх ближніх, а також перед Богом, Христом та ангелами, “немов зорі навіки віків” (Дан. 12: 3). 

     Їх праця, їх діло любові ніколи не будуть забуті їх вдячними ближніми. Вони назавжди залишаться в пам’яті (Пс. 112: 6).

     І слава небес, і слава землі будуть покладені до ніг Христа. Людський розум може лише приблизно, але не чітко, збагнути ту славу, яка буде об’явлена в Христі протягом незліченних віків вічності (Рим. 8: 18; Еф. 2: 7-12).

“І благословляться в тобі та в нащадках твоїх всі племена землі”. 

“Розмножу потомство твоє, немов зорі на небі, і немов той пісок, що на березі моря”

  – насіння небесне та земне як два Божі знаряддя для благословення світу. 

     Обидві частини обітниці були чітко передбачені і призначені Богом ще з самого початку, але Авраам міг бачити лише земну. 

     І хоча Бог із природного насіння вибрав головних в духовному класі (апостолів та інших) і запропонував основне духовне благословення всім в тому народі, котрі жили у відповідний час для того небесного поклику, все ж це набагато перевищувало те, що Авраам міг бачити в цьому заповіті – це було ласкою за ласкою.

     Цей корінь-заповіт тримає два різних види гілок, кожна з яких в воскресінні принесе свій відмінний вид досконалих плодів – людський і духовний класи в силі царства.

      Згідно порядку розвитку, першими були природні (земні) керівники, а пізніше – небесні, але по порядку величі становища і часу його зайняття першими будуть духовні, а пізніше – природні. Отже останні будуть першими, а перші будуть останніми (Мт. 19: 30; Лк. 13: 30).

This gate is traditionally the location where Stephen was stoned while giving his sermon of  Acts 7.

“Зведи очі свої, та поглянь із місця, де ти, на північ, і на південь, і на схід, і на захід, бо всю цю землю, яку бачиш, Я її дам навіки тобі та потомству твоєму. 

“І вчиню Я потомство твоє, як той порох землі, так, що коли хто потрапить злічити порох земний, то теж і потомство твоє перелічене буде. Устань, пройдись по Краю вздовж його та вширшки його – бо тобі його дам!” (1 М. 13: 14-17). 

     Степан пояснює, що ця обітниця ще повинна виконатись, оскільки, по його словах, Бог не дав Аврааму 

“спадщини на ній [на землі]... навіть на крок”.

Stephen’s Gate -- On the east side of Jerusalem is Stephen’s Gate, also called "The Lion’s Gate" because of the carvings of lions in the stones above.

Tombs of Abraham, Isaac and Jacob in Hebron

     Він говорить про них: всі вони померли в вірі, не одержавши [виконання] обітниці, бо Бог передбачив дещо краще для нас [Христа], щоб вони без нас не стали досконалими (Євр. 11: 13, 39, 40). 

     Отже тут знову показано, що Відкупитель і Відновлювач є духовним, який віддав все людське як жертву за всіх, і що від цього духовного класу (коли він буде високо прославлений) повинні виходити всі благословення, не дивлячись на те, хто матиме привілей бути його знаряддям або представником (Рим. 12: 1; Гал. 3: 29).

     Ми знаходимо твердження пророків і апостолів, які чітко вказують, що в часи реституції Ізраїль як народ буде першим серед народів, які прийдуть до згоди з новим порядком речей; що земний Єрусалим буде відбудований на його старих руїнах, і що його державність буде відновлена, як було на початку під правлінням князів або суддів (Іс. 1: 26; Пс. 45: 17; Єр. 30: 18). 

     І що може бути логічнішим від того, що Ізраїль першим з радістю признає пророків і патріархів, і що знання та тривале виховання під Законом приготували його до поступливості та слухняності під правлінням цього царства? І тоді як Ізраїль одержить визнання та благословення першим з народів, про нього самого написано, що

  “Господь допоможе найперше Юдиним наметам”.

Israel's promises will be fulfilled in Messiah's earthly kingdom.

     І хоча деякі з запропонованих доказів не позбавлені логіки, але, в основному, це всього лише здогадки і припущення. Та навіть якби дійсно було доведено, що деякі з цивілізованих народів є нащадками загублених племен, то це не давало б їм жодної переваги в “небесному” “високому поклику”, який з часу їх відкинення як народу не робить ніякої різниці між євреєм та греком, вільним та рабом. 

     Якщо б такі докази коли-небудь стали очевидними (а поки що так не є), то вони були б в досконалій згоді з пророцтвами та обітницями стосовно того народу, що все ще чекають виповнення в земній частині царства.

     Оскільки центром імперії під час образного Божого Царства був Єрусалим, він знову займе це становище і буде “містом Царя Великого” (Пс. 48: 2; Мт. 5: 35). Місто є символом царства або володіння, тому Боже Царство символічно показане в Новому Єрусалимі, новому володінні, що сходить з неба на землю. 

     Спочатку воно складатиметься лише з духовного класу, нареченої Христа, яка, як бачив ап. Іван, поступово сходитиме на землю – тобто поступово приходитиме до влади під час того, як теперішні імперії розпадатимуться на куски протягом Господнього Дня. 

     Але прийде час, і земна частина цього міста або уряду буде встановлена, членами якої будуть стародавні гідні. Не буде двох міст (урядів), а лише одне місто, один небесний уряд, якого очкував Авраам – “міста, що має підвалини”. 

     Тут мається на увазі уряд, встановлений в праведності, оснований на твердому скелистому фундаменті праведності Христа, Відкупителя, на цінності викупу за людину, який Він дав, на непорушній божественній справедливості, яка  так само не може більше осуджувати відкуплених, як не могла раніше вибачати винних (Рим. 8: 31-34; 1 Кор. 3: 11).

     В сяєві світла, яке випромінюватиме це славне Боже місто (царство), народи (люди) підніматимуться битою дорогою святості до досконалості та повної згоди з Богом (Об. 21: 24).*

     В видінні йому були показані не тільки люди, які ходили в світлі того міста, але він бачив і царів, що входили до нього в славі. Але не міг в нього ввійти той, хто осквернив би його. 

     Ніхто не зможе пов’язати себе з цим містом (царством), якщо спочатку не буде повністю випробуваним; не зможе і той, хто діяв би чи хотів би діяти облудно та несправедливо. 

     Цього удостояться лише ті, кого Агнець запише, як гідних вічного життя, і кому скаже: 

“Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам”.

     Тому треба пам’ятати, що хоч буквальне місто Єрусалим обов’язково буде відбудоване і можливо навіть стане столицею світу, все ж багато пророцтв, які згадують про Єрусалим та його майбутню славу, використовуючи його як символ, відносяться до Божого Царства, яке буде встановлене в великій величі.

Samaria "...plant them upon their land..."

Кров примирення під їх образним заповітом і священство, яке застосовувало її за той народ, представляли кров Нового Заповіту та Царське Священство, котре під час Тисячоліття застосовуватиме її для очищення й благословення всього світу.

 Отже їх священство символізувало Христа, а народ – всіх тих, за кого була дана дійсна жертва і на кого злинуть дійсні благословення – “на кожну людину”, на “цілий світ”.

     Хоча в першому приході воно привело лише їх “останок”, в другому приході воно приведе їх як народ і як народ вони будуть первоплодом серед народів. В кінцевому результаті кожне благословення, обіцяне Ізраїлю (за винятком тих, що стосуються вибраних класів), матиме не лише своє буквальне виконання в цьому народі, але й своє образне виконання в усіх народах землі.

      Під керівництвом того уряду Бог “кожному віддасть за його вчинками – славу, і честь, і мир усякому, хто чинить добре, юдеєві ж перше та гелленові. Бо не дивиться Бог на обличчя” (Рим. 2: 6, 10, 11).

     Цю ласку Ізраїль як народ не зумів зрозуміти і використати. І хоч Бог відвідав язичників й покликав багатьох з них через Євангелію, вони, подібно до тілесного Ізраїлю, не зуміють одержати небесної нагороди. Проте певний клас, “останок”, мала черідка зі всіх покликаних, зважає на поклик і через послух та самопожертву чинить це покликання та вибрання певним. 

     Отже те, чого не зумів отримати Ізраїль як народ і чого не вдається здобути номінальній християнській церкві, дане вибраному класу, вірним – “тілу Христа”, вибраному (згідно передбачення Бога) через освячення духом та віру в правду (2 Сол. 2: 13; 1 Петр. 1: 2).

     Бо, як доводить ап. Павло, Бог так само здатний прищепити їх знову, як і здатний прищепити дикі гілки, і Він того бажає, якщо вони не продовжуватимуть перебувати в невірі (Рим. 11: 23, 24).

     Він  знав, що Ізраїль зречеться Месії, тож, враховуючи це знання, Його тверді обітниці для них дають нам певність, що Господь ще послужиться Ізраїлем як знаряддям в благословенні світу, хоча “чого Ізраїль шукав, того не одержав” – головної ласки. 

     Ап. Павло продовжує виясняти, що обітниці Божого заповіту з Ізраїлем були такого характеру, що залишалось відкритим і невизначеним питання, чи вони як народ будуть небесним насінням, чи земним – чи успадкують і виконають згадану в обітницях вищу службу, чи нижчу. 

     Бог до певного часу тримав в таємниці вищу духовну ласку, і дані їм обітниці згадували лише земну ласку, хоча Бог дав їм привілей першими отримати пропозицію духовної ласки, тож Він запропонував їм більше, ніж будь-коли обіцяв. 

     Словом, небесні обітниці були скриті в земних. Ці обітниці, говорить ап. Павло, не можуть не справдитись, і пропозиція спочатку скритої ласки та її сліпе відкинення Ізраїлем абсолютно не відміняє ні не анулює іншої частини обітниці. 

     Тому апостол  говорить, що хоч Ізраїль як народ відкинений від ласки під час того, як з євреїв і з язичників вибирається Наречена Христа, але прийде час, коли Визволитель (Христос, Голова і тіло) буде зібраний і божественна ласка повернеться до тілесного Ізраїлю. 

     Тоді славний Визволитель відверне безбожність від Якова,* і так весь Ізраїль спасеться [повернеться до ласки], як і писав пророк. Ось слова апостола:

*Слово “Яків” стосується тілесного Ізраїлю.

“Бо не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, – щоб не були ви високої думки про себе, що жорстокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган [поки повне число вибраних з язичників не буде доповнене], і так увесь Ізраїль спасеться, як написано: 

“Прийде з Сіону Спаситель [Христос, Голова і тіло], і відверне безбожність від Якова, і це заповіт їм від Мене, коли відійму гріхи їхні”. 

     Тож вони за Євангелією вороги ради нас, а за вибором – [далі] улюблені ради отців. Бо дари й покликання Божі невідмінні. Бо як і ви [погани] були колись неслухняні Богові, а тепер помилувані через їхній непослух, так і вони тепер спротивились для помилування вас, щоб і самі були помилувані [з рук прославленої Церкви].

      Бо замкнув Бог усіх у непослух, щоб помилувати всіх (порівняйте Рим. 5: 17-19). 

“О, глибино багатства, і премудрості, і знання   Божого!” (Рим. 11: 25-33).

 

Israel was temporarily cast off from God’s favor.

    Спадкоємці Царства

     “Хто зійде на гору [дослівно гора, символ царства] Господню, і хто буде стояти на місці [храмі] святому Його? – У кого чисті руки та щире серце” (Пс. 24: 3, 4).

Місто Єрусалим було збудоване на вершині гори – подвійній вершині, розділеній долиною Тиропеон на дві частини. Однак це було одне місто, оточене однією стіною, з мостами, що з’єднували ці дві частини. На одній з цих вершин був збудований Храм. 

  Це можна зрозуміти символічно, як єдність царських та священицьких якостей прославленої Церкви, або як єдине Боже Царство з його двома частинами – духовний храм не земного походження, а нової небесної чи духовної природи (Євр. 9: 11), відділений і одночасно з’єднаний з земною частиною.

     Ті, хто прагне бути Царським Священством, заохочуються до чистоти, так само як чистим є Первосвященик нашого визнання, якщо вони бажають вважатись гідними співспадкоємства з Ним. І той, в кого є така надія, очищає себе, як і Він є чистим. 

     Ми вже говорили, що це є чистота наміру, порахована нам за абсолютну чи дійсну чистоту, приписана Христом чистота, яка надолужує наші неминучі недоліки і компенсує наші неминучі слабості, поки ми ходимо по духу, а не по тілу.

     Але не забуваймо, що чистота, щирість і повне посвячення Богу необхідні всім, хто хотів би ввійти в Боже царство на будь-якому рівні. Так було і з стародавніми гідними, котрі успадкують земну частину царства під правлінням Христа. 

     Вони любили праведність та ненавиділи беззаконня, і сильно засмучувались та розкаювались, коли помилялись або спотикались через слабкості та перешкоди. Так само відбувається і з вірними Євангельського віку, так буде і з всіма в Тисячолітньому віці, коли дух Божий, дух Правди, буде вилитий на всяке тіло. 

     Переможцям того віку також треба буде добиватись чистоти серця та життя, якщо вони бажатимуть мати право (згідно Божого розпорядження) ввійти до міста – до царства, приготованого їм ще від закладин світу, до відновленого початкового володіння.

Залізне правління

     Багато помилково вважають, що коли буде запроваджене Тисячолітнє Христове Царство, кожний буде задоволений його правлінням. Але це не так. Його норми будуть набагато строгіші від норм будь-якого попереднього уряду, а свободи людей будуть обмежені до такого рівня, що це справді дратуватиме тих, хто нині домагається більшої свободи. 

     Буде покладено край вільності обманювати, спотворювати, обхитрувати, використовувати інших. Вільність шкодити собі чи іншим їжею чи напоями, чи якось псувати добрі манери, буде всім повністю заборонена. Ніхто не матиме ні права, ні дозволу чинити будь-яке зло. 

     Єдина свобода, яка буде дана кожному, це справжня та славна свобода Божих синів – свобода робити добро і собі, і іншим всяким можливим способом. Але в цілому Святому Царстві не буде дозволено нічого, що могло би шкодити чи нищити (Іс. 11: 9; Рим. 8: 21).

     Ось так виповняться слова: “І право за мірило Я покладу, а справедливість – вагою; і притулок брехні град [праведний суд] понищить, а сховище води [правда] заллють”, – і немає нічого захованого, що не відкриється (Іс. 28: 17; Мт. 10: 26).

     Теперішнє життя в потаканні своїм бажанням та самозадоволенні цілком природно вимагатиме й одержить багато суворих покарань під час того царювання, перш ніж такі особи навчаться уроків того царства: чесності, справедливості, праведності (Пс. 89: 33; Лк. 12: 47, 48). Спочатку урок на цю тему буде даний поколінню, яке житиме, і то вже незабаром (Як. 5). 

  “Праведність люд підіймає, а беззаконня – то сором народів”. 

     Вони дізнаються, що Божий план і закони в кінцевому результаті є для них найкращими і згодом навчаться любити праведність та ненавидіти зло (Пс. 45: 7; Євр. 1: 9). А всі, хто під тим царюванням не навчиться любити праведності, вважатимуться негідними вічного життя і будуть знищені з-поміж народу (Дії 3: 23; Об. 20: 9; Пс. 11: 5-7).

The iron rule will grant no liberty to do wrong.

Вічне Царство

     “І стане Господь [Єгова] за царя над землею всією... того дня” (Зах. 14: 9). Царство, яке Єгова заснує в руках Христа протягом Тисячоліття, буде Царством Єгови, але воно перебуватиме під безпосереднім контролем Христа як Його намісника. 

     Подібним чином уряд Сполучених Штатів ставився до південних штатів після Громадянської війни. Протягом  якогось часу південним штатам не дозволялось управляти власними справами, вибираючи власних урядовців, щоб часом ті не опирались конституційним законам Сполучених Штатів. 

     До влади були призначені губернатори, наділені абсолютними повноваженнями, щоб реконструювати уряди тих штатів та привести їх назад до повної згоди з центральним урядом. Так і особливе царювання Христа над земними справами є призначене на обмежений час з конкретною метою, і воно закінчиться з досягненням тої мети.

      Людина, через бунт, позбулась Богом даних їй прав, серед яких було самоуправління відповідно до законів Єгови. Бог через Христа, відкупляє всі ці права і гарантує людині не лише право особисто повернутись до початкового стану, але й повернутись до її першого становища як царя землі. 

     Але, щоб повернути людину назад (згідно Божого задуму) найбільш відповідним шляхом для усвідомлення нею уроків нинішнього життя, тобто вимагаючи від неї зусиль для власного відродження, буде необхідний сильний та досконалий уряд. І ця честь звершувати відродження людини (право до цього Він забезпечив Собі власною смертю) дана Христу. 

     “Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми”  

– поки не буде нікого, хто би не визнав Його і не віддав Йому честі та послуху. Після того, закінчивши Свою місію відновлення або реституції людства, Він передасть царство Богу, Отцю, і як на початку людство матиме справу безпосередньо з Єговою, оскільки посередництво людини Христа Ісуса вже тоді повністю і остаточно завершить величну працю примирення (1 Кор. 15: 25-28).

     А сьогодні все, на що здібна людина, це дух послуху або старання додержувати Божий Закон. Абсолютна буква цього досконалого закону засудила б їх зразу на смерть (2 Кор. 3: 6). Ми ж прийняті тепер тільки через викуп Христа

     Доки немає дійсної досконалості, “страшна річ – упасти в руки Бога Живого!” (Євр. 10: 31). Сьогодні і аж до досягнення повної досконалості ніхто не може встояти перед законом суворої справедливості. Всі потребують милості, даром даної через Христову заслугу та жертву. 

     Але, коли Христос передасть царство Отцю, Він представить людей перед Ним бездоганними, здібними і здатними втішатись вічним блаженством під досконалим законом Єгови. Тоді щезне всякий страх, і Єгова разом зі Своїми відновленими створіннями знаходитимуться в досконалій єдності, як і було спочатку.

     Таким чином Царство Боже існуватиме вічно. Про це ми дізнаємось зі слів нашого Господа: 

“Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його [тим, хто під час віку Тисячоліття досягне стану ласки завдяки згоді та послуху]: 

“Прийдіть, благословенні Мого Отця [ви, кого Мій Отець думає благословити], посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу”.

Це царство і честь, приготовані для людини, не треба плутати з тим ще вищим царством і честю, що приготовані для Христа, які “Бог перед віками призначив нам на славу” (1 Кор. 2: 7), і до яких ми були вибрані в Христі ще перед заснуванням світу. 

  І хоч, як вже було показано, особливе втручання і царювання Христа над землею завершиться, ми не повинні робити висновку, що тоді припиниться Христова слава, володіння та сила. Ні, Христос навіки з’єднаний зі всією божественною славою та силою праворуч ласки Єгови, і Його Наречена та співспадкоємиця завжди розділятиме Його зростаючу славу. 

Про те, які саме дивовижні справи в інших світах чекають на силу цього високо прославленого представника Єгови, ми не будемо тут вгадувати, а лише звернемо увагу на безмежність і діяльність божественної сили та на безконечність Всесвіту.

І справді, на якій би частині царства не зосереджувалась наша увага, воно є “бажанням всіх народів”, оскільки в ньому всі будуть благословенні. Тому всі можуть щиро бажати того  часу і всі цілком можуть молитись: 

“Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.” 

Саме за цим все створіння так довго стогнало і саме цього несвідомо очікувало – очікувало відкриття Синів Божих, очікувало царства, яке знищить всяке зло, яке поблагословить і зцілить всі народи (Рим. 8: 19; 16: 20).