Перше володіння – Його втрата – Його відкуплення і відновлення – Образне Боже Царство – Узурпатор – Дві частини теперішнього володіння – Влади існуючі встановлені від Бога – Видіння Навуходоносора про них – Видіння Даниїла і його пояснення – Царства цього світу, розглянуті з іншої точки зору – Правильне відношення Церкви до теперішніх урядів – Стислий огляд божественного права царів – Хибні претензії християнства – Краща надія на п’яту універсальну імперію.

Man was created in God's image.

"Male and female created He them."

“І сказав Бог: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі”.

 І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх. І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них:

 “Плодіться й розмножуйтесь, і наповнюйте землю, оволодівайте нею, і пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним живим на землі”.

Dominion of Earth was given to Adam.

     Таким чином, володіння землею було дане в руки людського роду, представленого в першій людині Адамі. Він був досконалий і тому повністю придатний, щоб бути володарем, правителем і царем землі. 

     Це доручення розмножуватись, наповняти землю, підпорядковувати її та володіти нею не відносилось лише до одного Адама, а до всього людства: “Хай панують [вони]” і т.д. Якби людський рід залишився досконалим та безгрішним, він ніколи не втратив би цього панування.

Slavery is not God's design for men.

     Якби людство залишилось досконалим й виконувало цей початковий задум Творця, то по мірі його розмноження виникала би необхідність, щоб люди спільно радились, систематизували свої зусилля та визначали шляхи й способи справедливого і розумного розподілу загальних   благословень. 

     І якщо з часом, через великий зріст населення, було б неможливим разом збиратись і радитись, то різним класам людей треба було б вибрати з-поміж себе представників, щоб виражати їхні загальні інтереси і діяти від їх імені. 

     І якби всі люди були досконалі (розумово, фізично і морально), якби кожен понад усе любив Бога та Його закони, а свого ближнього, як себе самого, то в такому суспільстві не було б жодного непорозуміння.

Love fulfills God's law.

     “Любов – виконання Закону”. “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою... Люби свого ближнього, як самого себе” (Рим. 13: 10; Мт. 22: 37-40).

     Це володіння, дане людству в особі Адама, було першим встановленням Божого Царства на землі. Отже людина мала володіння як Божий представник. Але через свій непослух Верховному Правителю вона поплатилась не лише своїм життям, але й всіма правами та привілеями Божого представника і володаря на землі. З цього часу людина стала бунтарем, скинутим з престолу і засудженим на смерть. 

     Тоді відразу припинилось Боже Царство на землі і відтоді так більше і не було встановлене, хіба що на короткий час (образним чином) в Ізраїлі. Хоча людина в Едені втратила своє право на життя та володіння, ні те, ні друге не було відібране від неї раптово. 

     І доки це осуджене життя триває, людині дозволено панувати над землею на свій власний розсуд і згідно своїх можливостей – поки не настане призначений Богом час, щоб Той, Хто має на нього право, взяв це володіння, яке Він купив.

     Але так само, як Господь купив людину не для того, щоб мати її за раба, а щоб повернути її до першого стану, так і буде з володінням землею: Він купив її та всі перші благословення людини з наміром повернути їх, коли людина знову буде здібною користуватись ними в згоді з Божою волею. Отже царювання Месії на землі не буде вічним. 

     Воно продовжуватиметься лише до тих пір, поки Своїм могутнім залізним правлінням Він не придушить всякий бунт та непокору і не відновить весь занепалий рід до первинної досконалості, коли люди будуть повністю здібними правильно розпоряджатись владою над землею, як і було задумано на початку. 

     Після такого відновлення це знову буде Царство Бога на землі – під володінням людини, призначеного Богом представника.

Israel was typical of the promised kingdom.

     На відміну від навколишніх народів Ізраїль своїм царем мав Єгову, а їхні керівники номінально служили під Його керівництвом, про що читаємо в Пс. 78: 70, 71. Про це досить виразно сказано і в 2 Хр. 13: 8 та 1 Хр. 29: 23, де Ізраїль названий “Царством Господа” і де сказано, що “сів Соломон на господньому троні за царя на місці свого батька Давида, який сидів або правив на цьому ж троні протягом сорока попередніх років, після Саула, першого царя.

Since A.D. 70 Israel has been scattered among all nations.

“А ти, недостойний, несправедливий князю Ізраїлів, що надійшов його день у час провини кінцевої, так говорить Господь Бог: Зняти завоя й скинути корону! 

Це не зостанеться так... Руїною, руїною, руїною покладу його! Та цього не станеться, аж поки не прийде Той, Хто має право, – і Я Йому дам!”(Єз. 21: 30-32). 

     І це пророцтво виконалось, коли цар Вавилону виступив проти Ізраїлю, полонив людей й усунув їх царя. І хоч через деякий час перський цар Кир повернув їм національне існування, все ж вони залишились підлеглими і платили данину наступним імперіям Медо-Персії, Греції і Риму, аж до остаточного знищення їх нації в 70 р. н.е. З того часу вони стали розпорошені серед всіх народів землі.

The Arch of Titus, Rome, Italy

         The Arch of Titus, on which the Jewish menorah taken from the Temple in Jerusalem is depicted, commemorates Titus’ capture of Jerusalem in 70 A.D.

     Коли від Седекії була віднята корона, а царство Ізраїлю повалене, було постановлено, що таким воно повинно залишатись доти, доки по нього не прийде Христос, законний спадкоємець світу. Тож зрозуміло, що до відновлення Божого Царства всі інші пануючі царства є затавровані назвою “царства цього світу” під владою “князя цього світу”, а тому будь-які претензії котрогось з них на роль Божого царства є безпідставними. 

     Також не було те царство встановлене і при першому приході Христа (Лк. 19: 12). Починаючи з того часу, Бог вибирає зі світу тих, котрі вважатимуться гідними царювати з Христом як співспадкоємці того престолу. Лише в Своєму другому приході Христос візьме царство, владу та славу і царюватиме, як Господь всіх. 

     Усунення Божого царства за днів Седекії залишило світ без жодного уряду, який Бог схвалював би, або законами та справами котрого Він безпосередньо займався би. Язичницькі уряди Бог признав непрямо, публічно оголосивши рішення (Лк. 21: 24), що протягом того інтервалу контроль над Єрусалимом і над світом будуть мати язичницькі уряди.

Fallen man has proven his inability to govern himself.

     Хоч і злі по своїй природі, ці язичницькі правління були дозволені або “встановлені Богом” з мудрою ціллю (Рим. 13: 1). Їх недосконалість та невміння управляти становлять частину загальної лекції про виняткову гріховність гріха і ще раз доказують нездібність грішної людини керувати самій, навіть для власного задоволення.

      В основному Бог дозволяє їм втілювати власні наміри по мірі їх можливостей, втручаючись лише тоді, коли вони могли б перешкодити Його планам. Його задум такий, що в кінцевому результаті все вийде на добро, а в кінці навіть “гнів людський Його вихвалятиме”. Все ж інше, що не принесло б добра, не служило б ніякій цілі або не давало б жодного уроку, Він стримує (Пс. 76: 11).

     Сатана постійно використовував людські слабкості, видаючи добро за зло, а зло за добро. Він фальшиво представляв Божий характер та Його плани, засліпивши людей перед правдою. Діючи так в серцях дітей непослуху (Еф. 2: 2), він зробив їх невільниками своєї волі і став тим, ким назвали його наш Господь і апостоли – князем або правителем цього світу (Ів. 14: 30; 12: 31). 

     Він не є князем цього світу законно. Він став ним шляхом узурпації, шляхом підступу, обману та контролю над грішними людьми. Саме тому, що він є узурпатором, його буде усунено без всяких застережень. Якби він мав реальне право бути князем цього світу, то з ним би так не поступили.

     Саме тому, що сатана мав таку владу, він міг запропонувати нашому Господу стати верховним видимим володарем землі під його керівництвом (Мт. 4: 9). Коли закінчаться Часи Поган, обидві частини теперішнього володіння завершаться: сатана буде зв’язаний, а царства цього світу – повалені.

     Воно не знає, що має прийти ще більше визволення, ніж те, на яке воно надіється і за яким зітхає, через зневаженого Назарянина та Його послідовників, котрі незабаром об’являться як Божі сини в силі царства, щоб визволити його (Рим. 8: 22, 19).

     І для підбадьорення нас Він кожен раз показував їх повалення через встановлення Свого власного праведного та вічного царства під проводом Месії, Князя Миру.

     Коротко розглядаючи ці пророчі видіння, пам’ятаймо, що вони починаються з Вавилону в час повалення Ізраїльського царства – образного царства Господа.

Земні уряди в видінні Навуходоносора

     До всього того, що було “давніше написано нам на науку”, щоб ми, кому наказано коритись існуючій владі, через терпіння та потіху із Писання могли мати надію (Рим. 15: 4; 13: 1), належить і сон Навуходоносора з його божественним поясненням через Пророка (Дан. 2: 31-45).

  Nebuchadnezzar’s Prophetic Dream of the 
Four Universal Empires

Gold Head =  Babylon Silver Arms & Breast =  Medo-     Persia Brass Belly & Thighs =  Greece Iron Legs =  Rome Stone = God's Kingdom

     Серед численних менших імперій, що існували на землі, досліднику історії неважко буде помітити цих чотири, описаних Даниїлом. 

     Вони названі універсальними імперіями: перша, Вавилон – золота голова (вірш 38); друга, Медо-Персія (завойовник Вавилону) – срібні груди; третя, Греція (завойовник Медо-Персії) – мідний живіт; четверта, Рим, могутнє царство – залізні ноги та змішані з глиною стопи.

      Три цих імперії проминули, а четверта, Римська, тримала всесвітню владу під час народження нашого Господа. Про це читаємо: “І трапилося тими днями, – вийшов наказ царя Августа переписати всю землю” (Лк. 2: 1).

    Залізна імперія, Рим, була набагато могутніша і протрималась довше від своїх попередників. Фактично, Римська Імперія існує ще досі, представлена в народах Європи. Цей поділ показаний в десятьох пальцях статуї. Стопи із глини, змішаної з залізом, представляють змішання церкви з державою. 

     І це змішання Святе Письмо називає “Вавилоном” – замішанням. Як побачимо далі, камінь є символом правдивого Божого Царства, а Вавилон замінив його на подобу каменя – глину, – змішавши її з осколками, що залишились від [залізної] Римської Імперії. І ця змішана система – церква та держава (номінальна церква, обвінчана з царствами цього світу і названа Господом Вавилоном, замішанням) – осмілюється називати себе християнством, Христовим Царством. 

     Даниїл пояснює: “А що бачив ти залізо, змішане з глейкою глиною, то вони змішані будуть людським насінням [церква, змішана зі світом – Вавилон], а не будуть прилягати одне до одного, як залізо не змішується з глиною”. Вони не можуть злитись повністю. 

     “А за днів тих царів [царства, представлені пальцями, так звані “Християнські царства” або “Християнство”] Небесний Бог поставить царство, що навіки не зруйнується, і те царство не буде віддане іншому народові. Воно потовче і покінчить усі ті царства, а само буде стояти навіки” (Дан. 2: 43, 44).

     Тут Даниїл не вказує час кінця тих поганських урядів – це ми знаходимо в іншому місці; але кожна передбачена деталь вказує, що сьогодні цей кінець вже близький, на порозі. Довгий час папська система стверджувала, що вона є тим царством, яке Небесний Бог тут обіцяв встановити, і що для виконання цього пророцтва вона порозбивала на куски та поглинула всі інші царства. 

     Але правда полягає в тому, що номінальна церква просто з’єдналась з земними імперіями, як глина з залізом, і що папство ніколи не було правдивим Царством Бога, а лише видавало себе за нього. Одним з найкращих доказів того, що папство не знищило і не поглинуло цих земних царств, є те, що вони ще досі існують. 

     І тепер через те, що в’язка глина стала сухою та “ламкою”, вона втрачає свою клейку силу, і залізо з глиною проявляють ознаки розпаду – вони швидко покришаться від удару “каменем”, правдивим Царством. 

     Камінь, відірваний від гори без допомоги рук, який розбиває і розсипає поганські уряди, представляє правдиву Церкву, Царство Бога. Під час Євангельського віку цей “камінь”, царство, утворюється, “відривається”, витісується і формується для свого майбутнього становища та величі – не людськими руками, а силою і духом правди, невидимою силою Єгови. 

     І коли він стане завершеним, повністю відірваним, то розіб’є та знищить царства цього світу. В цій статуї символічно зображені не люди, а уряди, і саме вони повинні бути знищені, щоб люди могли бути визволені. Наш Господь Ісус прийшов не знищити людське життя, а спасти його (Ів. 3: 17).

     Так і Церква в повному значенні тоді стане Царством, яке має наповнити всю землю, коли закінчиться “день Господа”, “день гніву на народи” чи “час горя”, і коли воно буде встановлене, а всі інші правління підпорядкуються йому. 

Земні уряди в видінні Даниїла

     В видінні Навуходоносора показано, як земні імперії виглядають з точки зору світу – вияв людської слави, величі та сили. Хоча в ньому також видно признак їх розпаду та кінцевого знищення, виражений в пониженні від золота до заліза та глини.

 
Emperor Diocletian (245-313 A.D.)

      Світ любить, захоплюється, славить та захищає правителів та уряди, які представлені в цій великій статуї, хоча ті його постійно розчаровують, обманюють, ображають та пригноблюють. 

     Світ вихваляє прозою та поезією великих та успішних представників цієї статуї: її Олександрів, Цезарів, Бонапартів та інших, чия велич проявилась у вбивствах їх ближніх, і котрі в своїй жадобі влади зробили мільйони людей вдовами та сиротами. 

     І такий самий дух ще досі є в “десяти пальцях” цієї статуї. Він проявляється сьогодні в більш ніж двадцяти мільйонній армії, озброєній всяким диявольським знаряддям сучасної винахідливості, щоб вбивати один одного за наказом “існуючих влад”.

     І хоча ця переміна стане на якийсь час причиною нещастя та горя, в кінцевому результаті вона принесе мирні плоди праведності.

 Даниїл говорить:

     Нам ці царства здаються ганебними та звірячими, тож Даниїлу ці чотири універсальні імперії були показані в вигляді чотирьох великих та хижих диких звірів. І в його очах майбутнє Царство Бога (камінь) було відповідно величнішим, ніж в баченні Навуходоносора.

    Ми пропускаємо подробиці, що стосуються трьох перших звірів (Вавилону – лева, Медо-Персії – ведмедя і Греції – пантери), з їх символічними головами, ногами, крилами і т.д., бо вони є менш важливі в даному вивченні, ніж особливості четвертого звіра – Риму.

     Про четвертого звіра, Рим, Даниїл говорить:

“Потому я бачив у видіннях тієї ночі, аж ось четвертий звір, страшний і грізний, та надмірно міцний... і мав десять рогів. Я приглядався до тих рогів, аж ось поміж ними піднісся ріг інший, малий, а три з тих передніх рогів були вирвані з коренем перед ним. І ось у того рога очі, як очі людські, і уста, що говорили про великі речі” (Дан. 7: 7, 8).

The three horns of the Roman Empire

The "Little Horn"

     В міру того як зростав його вплив, три частини, три роги або влади Римської імперії (Герули, Східний Екзархат і Остроготи) були витіснені, звільняючи місце для його встановлення як цивільної влади або рога. Цей останній особливо помітний ріг, папство, вирізнявся своїми очима, які свідчать про розум, а також і своїми устами – своїми висловлюваннями, вимогами і т.д.

     Іван Богослов, бачивши в видінні ту ж саму символічну тварину (уряд), також не міг знайти для неї характерної назви і, в кінцевому результаті, дав їй декілька назв. Серед них була назва “диявол” (Об. 12: 9). Він, безперечно, вибрав влучну назву, оскільки Рим (в світлі його кривавих переслідувань), без сумніву, був найбільш диявольським зі всіх земних урядів. 

     Навіть в його перевтіленні з поганського Риму в папський Рим в ньому проявилась одна з основних прикмет сатани. Бо як  він перемінюється, щоб виглядати як ангел світла (2 Кор. 11: 14), так і Рим змінив вигляд з язичницького на християнський – на Царство Христа.*

* Факт, що Рим є названий “дияволом”, абсолютно не виключає існування диявола особисто.  Скоріше навпаки. Саме тому, що існують такі тварини як леви, ведмеді, пантери з притаманною їм характеристикою, до них були прирівняні ті уряди; тож саме тому, що існує і диявол з притаманною йому характеристикою, до нього прирівняна ця четверта імперія.

     Його сила та вплив почали слабнути, коли Наполеон ув’язнив папу в Франції. Тоді, коли ні папські прокляття, ні їх молитви не визволили їх з рук Бонапарта, для народів стало очевидним, що претензії папства на божественну владу та силу не мають жодних підстав. 

     Після того світська влада папства почала швидко слабнути, і в вересні 1870 року воно втратило останні крихти своєї світської влади від рук Віктора Еммануїла. 

“Дививсь я тоді [тобто після вироку для цього “рога”, після початку його занепаду], через великий галас гордовитих слів, що вимовляв ріг” (Дан. 7: 11 – Хом.).

“Я бачив, аж ось був забитий той звір, і було погублене тіло його, і було віддане на спалення огню”. 

     Забиття і спалення є символами, як і сам звір. Вони означають повне і безповоротне знищення нинішнього організованого уряду. В 12 вірші пророк звертає увагу на різницю між кінцем цього четвертого звіра та кінцем його попередників. 

     Ті троє (Вавилон, Персія та Греція) один за одним втратили своє володіння. Вони перестали панувати над землею, але їх життя як націй не припинилось раптово. Греція та Персія існують ще досі, хоча минуло не одне століття з того часу, як вони втратили всесвітнє панування. 

     Але не так справа мається з Римською Імперією, четвертим і останнім з цих звірів. Вона втратить панування і життя одночасно – буде повністю знищена. Разом з нею проминуть також і інші (Дан. 2: 35).

     Перехід царства від четвертого звіра, яке на призначений час було “встановлене від Бога”, до п’ятого царства під правлінням Месії, з настанням призначеного для нього часу, пророк описує такими словами: “Аж ось разом з небесними хмарами йшов ніби Син Людський, і прийшов аж до Старого днями, і Його привели перед  Нього. 

     І Йому [Христу – Голові та тілу разом] було дане панування й слава та царство, і всі народи, племена та язики будуть служити Йому. Панування Його – панування вічне, яке не спиниться, а царство Його не буде зруйноване”.

      Згідно слів ангела, це означає, що “царство, і панування, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього. Його царство буде царство вічне, а всі панування – Йому будуть служити й будуть слухняні” (Дан. 7: 13, 14, 27).

     Для виконання цієї великої місії спочатку необхідно повалити ці поганські уряди, тому що “царства цього світу”, як і “князь цього світу”, не підкоряться добровільно, а мусять бути зв’язані і приборкані силоміць. Саме так і написано: 

“Їхніх царів пов’язати кайданами, а їхніх вельмож – ланцюгами, щоб між ними чинити суд написаний! Він – величність для всіх богобійних” (Пс. 149: 8, 9).

     Дивлячись на нинішні уряди з точки зору нашого Господа і пророка Даниїла, і усвідомлюючи їх жорстокий, нищівний, звірячий та самолюбний характер, наші серця прагнуть кінця цих поганських правлінь і з радістю очікують того благословенного часу, коли переможці теперішнього віку сядуть на престол зі своїм Головою, щоб управляти, благословити та відновляти стогнуче створіння. 

     Без сумніву, всі Божі діти можуть від щирого серця молитись разом із своїм Господом: “нехай прийде царство твоє, нехай буде воля Твоя, яка в небі, така на землі”.

God’s kingdom is to be inaugurated before the kingdoms of this world fall.

     Як і інші, воно мусить прийняти своє призначення, мусить прийти до влади, тобто бути “встановленим” ще перед тим, як зможе застосувати свою владу для вдарення і забиття звіра або царства, існуючого перед ним. Звідси і відповідність слів: 

“А за днів тих царів [коли вони все ще матимуть владу] Небесний Бог поставить [встановить в силі і владі] царство”. 

     Після його встановлення “воно потовче й покінчить усі ці ті царства, а само буде стояти навіки” (Дан. 2: 44). Отже, як би ми не виглядали за Божим Царством, ми повинні сподіватись, що воно буде запроваджене до того, як впадуть царства цього світу, і що його владою та ударом вони будуть повалені.

Satan’s power has not been absolute.

 
Emperor Hirohito

 
Benito Mussolini

Теперішні уряди з іншої 
точки погляду

     Найвище право та авторитет управляти світом належить і завжди буде належати Творцю, Єгові, не дивлячись на те, кому Він дозволить або кого уповноважить бути підлеглим управителем. З недоліками та слабкостями, що стали наслідком невірності Царю Царів, Адам швидко став слабким та безпорадним. 

     Він почав втрачати владу володаря, завдяки якій спочатку міг керувати тваринами і утримувати їх в послуху силою своєї волі. Він втратив також і контроль над собою, тож коли він хотів робити добро, втручались його слабкості і зло ставало перед ним. І тому добро, яке він хотів робити, він не робив, а зло, якого не хотів, робив.

     Отже, зовсім не намагаючись виправдати наш бунтівничий рід, ми можемо поспівчувати його даремним зусиллям керувати собою та забезпечувати власний добробут. Але можна завважити і певний успіх світу в цьому напрямку, бо навіть усвідомлюючи справжній характер цих хижацьких урядів зі всією їхньою зіпсованістю, ми розуміємо, що вони значно кращі, ніж відсутність всякого уряду – набагато кращі, ніж беззаконня та анархія. 

     І хоч анархія, напевне, цілком пасувала б “князю цього світу”, його піддані були іншої думки, а його влада не безмежна. Вона обмежена до міри його можливості діяти через людство, і його політика в значній мірі мусить узгоджуватися з ідеями, захопленнями та забобонами людей. 

     В людини виникла ідея самоуправління, незалежного від Бога. І коли Бон дозволив їй спробувати цей експеримент, сатана скористався нагодою розширити свій вплив та володіння. 

     Отже через бажання забути Бога (Рим. 1: 28) людина підпала під вплив цього підступного, сильного, хоч і невидимого ворога. І з того часу вона постійно змушена протидіяти як інтригам сатани, так і власним слабкостям.

Mankind’s governments try to promote justice.

Where justice has been ignored, revolutions have resulted.

Joseph Stalin

     Хоч особиста розбещеність та самолюбство викривили шлях справедливості, а тому рідко хто добивається повної справедливості в царствах цього світу, все ж офіційним завданням всіх правлінь, які тільки існували серед людей, було сприяння справедливості та добробуту всіх людей.

До якої міри ця мета була досягнута – це вже інше питання, але такими були твердження всіх урядів і такими мотивами керувались їх піддані, підпорядковуючись їм та підтримуючи їх. І де дуже ігнорувались принципи справедливості, то там або люди були засліплені і обманені щодо них, або наслідком ставали війни, розрухи і революції.

     Вони також мали і апеляційні суди для вирішення спірних питань, де, принаймні хоч до якоїсь міри відстоювалась справедливість. І як би погано не працювали виконавці, користь та необхідність таких інституцій очевидна. При всій непорядності цих урядів, без них нижчий елемент суспільства (своєю чисельністю) взяв би верх над справедливішим та кращим елементом.

Vladimir Lenin

Adolf Hitler
__________

     Ми усвідомлюємо хижацький характер всіх цих урядів. Такими їх зробив прихід до влади багатьох несправедливих правителів в результаті інтриг та обману сатани, що використовує людські слабкості, розбещені нахили та ідеї. Але ми признаємо, що вони представляють найкращі зусилля бідного занепалого людства в управлінні собою. 

     Століття за століттями Бог дозволяв людям прикладати зусилля і бачити наслідки. Але після століть експериментування сьогоднішні результати такі ж незадовільні, як і в будь-який період світової історії. Фактично, незадоволення є ще більш поширеним та розповсюдженим, ніж раніше. І не тому, що тепер більше гніту та несправедливості, ніж колись, а тому, що по Божій волі зростаюче знання відкриває очі людей.

     Ця зміна суспільного настрою не була поступовою зміною від самого початку зусиль людини керувати собою. Вона стала чітко вираженою лише в шістнадцятому столітті, а найшвидшим її прогрес був протягом останніх п’ятдесяти років. Отже ця зміна не є наслідком досвіду минулих віків, а є природнім результатом недавнього росту та загального поширення знання серед народних мас. 

     Приготування до такого широкого розповсюдження знання почалось разом із винаходом друку – близько 1440 року н.е. – і наступним збільшенням кількості книг та нових періодичних видань. Вплив цього винаходу на рівень загальної освіти суспільства почав відчуватись десь біля шістнадцятого століття. 

Knowledge brings an awakening of self-respect and a realization of rights.

 
Martin Luther King, Jr. 

Rosa Parks

     Ріст знання у всіх напрямках пробуджує в людей почуття власної гідності та усвідомлення своїх природних і невід’ємних прав, і вони більше не дозволять, щоб ці права ігнорувались чи зневажались. Вони, скоріше, підуть на іншу крайність. Гляньте назад на минулі століття і подивіться, як народи писали історію свого незадоволення кров’ю. 

     Та й пророки заявляють, що через ріст знання ще ширше розповсюджене незадоволення в кінцевому результаті виллється в всесвітню революцію, в повалення всякого закону і порядку, а наслідком цього буде анархія та страждання всіх класів. Але серед цього безладдя небесний Бог поставить Своє Царство, яке задовольнить бажання всіх народів. 

     Втомлені та зневірені власними невдачами, усвідомлюючи, що їх останні і найбільші зусилля закінчились анархією, люди радо вітатимуть небесну владу, схиляючись перед нею на коліна, і визнають її сильний та справедливий уряд. Так людська крайність стане нагодою для Бога, і “прийде бажання всіх народів” – Царство Бога в силі та великій славі (Ог. 2: 7 – Strong).

     Вони вчили, щоб Церква була законослухняною і шанувала можновладців заради їх посади, навіть якщо особисто вони не варті поваги, а також навчали платити встановлені податки і (якщо це не суперечило Божим законам (Дії 4: 19; 5: 29), не чинити опору жодному встановленому закону (Рим. 13: 1-7; Мт. 22: 21). 

     І Господь Ісус, і апостоли, і рання Церква – всі вони були законослухняними, хоча й були відділені від урядів цього світу і не приймали в них жодної участі.

After the death of the Apostles, preaching of the coming kingdom of God was unpopular.

     Вони є співгромадянами та спадкоємцями небесного царства (Еф. 2: 19), а тому повинні вимагати лише ті права і привілеї в царствах цього світу, які належать чужоземцям. Їхня місія не полягає в тому, щоб допомагати світу покращати його сьогоднішній стан або щоб мати щось спільне з його теперішніми справами. 

     Такі спроби були би лише марнуванням зусиль, бо і шлях світу, і його закінчення чітко окреслені в Святому Письмі й знаходяться під повним контролем Того, Хто в Свій час дасть нам царство. Вплив правдивої Церкви тепер і завжди був незначним – таким незначним, що з політичної точки зору його можна вважати нічим. Проте яким би великим він не здавався, ми повинні наслідувати приклад і вчення нашого Господа та апостолів. 

     Знаючи, що Бог запланував дозволити світу до кінця спробувати власні можливості самому керувати, правдива Церква, знаходячись в світі, не повинна бути зі світу. Святі можуть впливати на світ лише своєю відокремленістю від нього, даючи світити своєму світлу. 

     І таким чином через їх життя дух правди докоряє світу. Миролюбно і дисципліновано підкорюючись і схвалюючи всякий справедливий закон, засуджуючи беззаконня і гріх, вказуючи на обіцяне Боже Царство і очікувані в ньому благословення, не зв’язуючись, як загально прийнято, з політикою і не вплутуючись ради влади в інтриги зі світом, щоб потім не бути втягнутою в війни, гріхи та загальну деградацію, майбутня Наречена Князя Миру повинна у славній чистоті бути рушієм добра як представник свого Господа в світі.

The Pope crowning Charlemagne

     Така тактика змінила усе: замість страждання прийшла почесть, замість покори – гордість, замість правди – неправда, замість того, щоб бути переслідуваною, вона стала переслідувачем всіх тих, хто засуджував її нові та незаконні почесті. 

     Згодом вона почала вигадувати нові теорії та софізми, щоб виправдати свою поведінку, обманюючи спочатку себе, а потім і всі народи, думкою, ніби вже прийшло обіцяне тисячолітнє царювання Христа, і що представниками Царя Христа є її папи, які царюють над царями землі як Його намісники. 

     Цими твердженнями їй вдалося обманути весь світ. Її фальшивими доктринами “впивались мешканці землі” (Об. 17: 2). Вона залякувала їх вченням, що всіх, хто противиться її словам, чекають вічні муки. Незабаром її указом та її вигаданою владою вже коронувались чи усувались царі Європи.

     Тим самим реформатори попали в ту ж оману і виконували повноваження монархів, призначаючи та санкціонуючи уряди та царів і називаючи їх “Християнськими царствами” або царствами Христа. Тому сьогодні можна часто почути той дивний незбагненний вислів: “Християнський світ” – справді незбагненний, коли дивитись на нього в світлі правдивих принципів Євангелії.

      Наш Господь говорив про Своїх учнів: “Не від світу вони, як і Я не від світу”. А ап. Павло перестерігає нас: “Не стосуйтесь до віку цього” (Ів. 17: 16; Рим. 12: 2).

     Твердження, що ці недосконалі царства з їх недосконалими законами і часто егоїстичними та жорстокими правителями є “Царствами нашого Господа і Його Помазанця” – це грубий наклеп на правдиве Царство Христа, перед яким вони незабаром мусять впасти, і на його “Князя Миру” й справедливих правителів (Іс. 32: 1).

     Ще однією серйозною шкодою, спричиненою цією помилкою, є те, що увага Божих дітей була відвернена від обіцяного небесного царства. Це схилило їх до невластивого визнання земних царств та тісних стосунків з ними, до майже безплідних спроб прищепити цим диким світовим племенам чесноти та моралі християнства, а також до нехтування Євангелією про правдиве Царство і зосереджені в ньому надії. 

     Під впливом цього обману дехто сьогодні добивається, щоб ім’я Бога було включене в Конституцію Сполучених Штатів, щоб через те вони могли стати християнською нацією. Реформовані пресвітеріани роками відмовлялись голосувати чи займати якісь посади в цьому уряді, бо він не є Христовим Царством. 

     Вони вважають неправильним для християн приймати участь в якомусь іншому уряді. Ми дуже схвалюємо такий настрій, але не висновок, що якби ім’я Бога було згадане в Конституції, то цей факт перетворив би цей уряд з царства цього світу на царство Христа і дав їм право голосувати та займати службові посади в ньому. 

     Що за безглуздя! Який великий обман, яким “мати розпусти” впоїла всіх мешканців землі (Об. 17: 2), бо подібним чином стверджується, що царства Європи перейшли від сатани до Христа і стали “Християнськими народами”

     Зрозумійте, що найкращі і найгірші народи землі є лише “царствами цього світу”, і дозвіл на владу, даний їм Богом, вже майже закінчився, щоб вони могли дати місце своєму призначеному наступнику, Царству Месії, П’ятій Універсальній Імперії землі (Дан. 2: 44; 7: 14, 17, 27). Цей погляд значно допоможе встановити правду і усунути обман.

     І таким чином їхні симпатії часто схиляються в бік пригноблення, а не в бік права і свободи – в бік царств цього світу і князя цього світу, а не в бік майбутнього правдивого Царства Христа (Об. 17: 14; 19: 11-19).

     І чим більше вони усвідомлюватимуть, що їх обманювали в ім’я Бога Справедливості і Князя Миру, тим відчайдушніше втілюватимуть в життя свої переконання. Фактично, багато людей починають приходити до висновку, що християнство по суті є обманом, який не має основи, і що, з’єднавшись із світськими керівниками, воно прагне лише обмежити права народних мас.

     Але вони не зроблять цього, та й не зможуть зробити в своєму теперішньому грішному стані. Озброївшись самолюбством, кожний буде боротись за владу, а царства цього світу проминуть в час великого горя, якого не було з часу існування народів. 

     Про тих, хто даремно намагатиметься втримати минаюче володіння, дане Тому, Хто має на нього право, Господь конкретно говорить, що вони борються проти Нього – це боротьба, в якій їх чекає неминуча поразка. Ось Його слова:

Kissing the Pope's toe -- an erroneous application of "kiss the  Son" [God's Anointed Son].  Rulers of earth are to repent to avoid God's anger.

“Чого то племена бунтують, а народи задумують марне? Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та Його Помазанця:

 “Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!” Але Той, Хто на небесах пробуває – посміється, Владика їх висміє! Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді [говорячи]: 

“Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою... А тепер – помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі: служіть Господеві зі страхом, і радійте з тремтінням! Шануйте [станьте друзями] Сина [Божого Помазанця], щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в  дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється” (Пс. 2: 1-6; 10-12).