Р О З Д І Л   X

ДУХОВНА ТА ЛЮДСЬКА ПРИРОДИ –

ОКРЕМІ ТА ВІДМІННІ

     Однак Святе Письмо, даючи обітниці життя, благословення та реституції для всіх родів землі, пропонує і обіцяє переміну до духовної природи лише Церкві, яка вибирається протягом Євангельського віку. І неможливо знайти жодного тексту, що підтверджував би такі надії для когось іншого.

     Загально вважається (хоч це і не підтверджено жодним текстом Святого Письма), що на землі ніколи не було досконалої людини, а та, котру ми бачимо на землі, – це лише частково розвинута людина, і щоб досягти досконалості, вона мусить стати духовною. Цей погляд заплутує Писання, замість того щоб розкрити ту гармонію і красу, яка є наслідком “вірного навчання науки правди”.

     Людина до такої міри є Божою подобою, що навіть до грішної людини Бог може сказати: “Прийдіть і будемо правуватися”.

...a little lower than the angels.

     Мойсей говорить нам (1 М. 1: 31), що Бог визнав людину, яку створив (не просто почав створювати, але завершив), як створіння “вельми добре”, тобто досконале, адже в Божих очах ніщо неповністю досконале в Його розумних створіннях не може бути “вельми добре”.

“Мало чим зменшив єси його від ангелів, славою й честю увінчав його. Поставив його володарем над творами рук твоїх, усе підбив йому під ноги: вівцю й усю скотину, та ще й дикого звіря, птицю небесну й рибу в морі”.

     Ці слова процитовані з Пс. 8: 6, і критичне порівняння єврейського і грецького текстів не залишає жодних сумнівів щодо їх значення. Тут чітко виражена думка: трохи менший в рівні, ніж ангели.

     Апостол (Євр. 2: 7) звертає увагу на той самий факт, що Бог не відкинув Свого початкового задуму; що людина (створена величною і досконалою, царем землі) буде згадана, відвідана й відновлена. Потім апостол додає, що ми ще не бачимо тої обіцяної реституції, але вже є свідками першого Божого кроку в напрямку до її здійснення. 

     Ми бачимо Ісуса, увінчаного славою і честю людської досконалості, щоб Він, як відповідний викуп або заміна, міг з Божої ласки скуштувати смерті за кожну людину і так приготувати шлях для її реституції до всього втраченого. Ротерґем, один із найточніших перекладачів, передає цей уривок таким чином:

“Хто є людина, що Ти пам’ятаєш про неї;

Чи людський син, що Ти відвідуєш його?

Ти створив його дещо меншим від посланців:

Славою і честю Ти увінчав його

І призначив його над ділами рук Твоїх”.

     Так досконалий кінь був би нижчим, ніж досконала людина, і т.д. Існують різні природи, живі і неживі. Для ілюстрації використаємо наступну таблицю:

Рівні небесного духовного 
існування

Рівні земного 
існування 
або тваринного

Рівні рослинного світу

Рівні в області
мінералів

Божественний
-------
-------
Ангельський

Люди

Тварини

Птахи

Риби

Дерева

Кущі

Трави

Мохи

Золото

Срібло

Мідь

Залізо

There is a variety in perfection.

Так і з тваринами: якби кожний вид привести до досконалості, все одно була б різноманітність, бо вдосконалення природи не змінює самої природи.*

*Слово природа часто вживається в переносному значенні. Наприклад, говорять, що собака люта по своїй природі, або що кінь по своїй природі є лагідним або ж норовливим. Але таке вживання слова означає лише чиюсь вдачу, в порівнянні з іншими, і, коротко кажучи, не стосується природи.

The highest grade of mineral is a little lower than the lowest grade of vegetable, because in vegetable there is life.

     Христос при Своєму воскресінні став “остільки ліпшим” від досконалих ангелів, наскільки божественна природа перевищує ангельську (Євр. 1: 3-5).

     Зауважте, що хоч згадані в таблиці класи – окремі та відмінні, все ж їх можна порівняти між собою. Наприклад, найвищий рівень мінералів поступається або є трохи нижчим від найнижчого рівня рослин, оскільки в рослинах є життя. 

     Так і найвищий рослинний рівень є трохи нижчий, ніж найнижчий рівень тваринного світу, оскільки тварини навіть найнижчої форми мають достатньо розуму, щоб бути свідомими свого існування. 

     Подібно і людина: хоч і найвища з живих земних істот, вона є “трохи меншою від ангелів”, оскільки ангели є духовними небесними істотами.

     Гальмуються моральні та інтелектуальні якості, а надмірно розвинуті тваринні інстинкти вже більше не балансуються вищими ідеалами. Людина втратила фізичну силу до такого рівня, що навіть при всіх можливостях сучасної медицини середня тривалість її життя коливається в межах тридцяти років, тоді як на початку вона прожила дев’ятсот тридцять років під цим же покаранням. 

     І хоча гріх та кара за нього – смерть, яка в ній діє, – так занечистили та зіпсували людину, вона має повернутись до своєї початкової досконалості розуму і тіла, до слави, честі та володіння – протягом і за допомогою Тисячолітнього царювання Христа. Христос поверне те, що було втрачено через гріх Адама (Рим. 5: 18, 19). 

     Людина не втратила небесного раю, а земний. Через кару смерті вона втратила не духовне, а людське існування. І все втрачене було знову куплене її Відкупителем, Котрий сказав, що прийшов шукати і спасти загублене (Лк. 19: 10)

     Але щоб бути викупом за людство, Він мав стати людиною – тієї ж природи, що й грішник, котрого Він мав замінити в смерті. Отже була необхідність зміни Його природи. І ап. Павло говорить нам, що Він взяв не природу ангелів – на сходинку нижче від власної, – а спустився на дві сходинки і взяв людську природу, тобто став людиною, “стався тілом” (Євр. 2: 16; Фил. 2: 7, 8; Ів. 1: 14).

     І Він не був тоді так високо, як є тепер, адже “Бог повищив Його” за те, що Він слухняно став добровільним викупом за людину (Фил. 2: 8, 9). Тепер Він на найвищому рівні духовних істот – учасник божественної природи (природи Єгови).

     Ісус не взяв ангельської природи, а взяв іншу, людську природу – не ту недосконалу, яку ми маємо сьогодні, а досконалу людську природу. Він став людиною, але не такою, як вона є сьогодні – зіпсованою й майже мертвою, а людиною у всьому цвіті досконалості.

      Якби Ісус був хоч трішки недосконалим, це свідчило б про те, що Він є під осудом, а тому не може бути прийнятною жертвою, ані не може досконало дотримувати Божого закону. Досконала людина була випробувана, не встояла і була осуджена, і лише досконала людина могла дати відповідну ціну як Відкупитель. 

      З цього можливий лише один логічний висновок. Крім того в нас ще є натхненні слова Псалмиста (Пс. 8: 6-9) та згадка ап. Павла про це в Євр. 2: 7-9.

     Ісус одержав лише з моменту Свого посвячення до смерті, символом чого було Його хрищення на тридцятому році життя (згідно Закону – вік зрілості й відповідний час, щоб посвятити себе як людину). Перш ніж Він міг одержати навіть цей завдаток божественної природи, людська природа мала бути посвячена до смерті. 

     А повним учасником божественної природи наш Господь Ісус став лише тоді, коли Його посвячення було справді завершене і Він в дійсності пожертвував людську природу аж до смерті. Ставши людиною, Він був слухняним до самої смерті, і через те Бог вивищив Його до божественної природи (Фил. 2: 8, 9). 

     Якщо цей вірш вірний, то це означає, що Ісус не був вивищений до божественної природи доти, доки дійсно не пожертвував людської природи – доки не помер.

Twice, Jesus experienced a change of nature.

"For such an high priest became us, who is holy, harmless, undefiled, separate from sinners, and made higher than the heavens." Hebrews 7:26

В цьому величному прикладі людської досконалості, яка залишалася непорочною перед світом, а потім була пожертвувана ради відкуплення світу, ми бачимо досконалість, яку весь людський рід втратив в Адамі і до якої має повернутись. 

Ставши викупом за людину, наш Господь Ісус дав еквівалент того, що людина втратила. І тому все людство знову може отримати через віру в Христа і слухняність Його вимогам не духовну, але славну досконалу людську природу – те, “що загинуло”.

     Це буде лише розширенням та розвитком досконалих людських якостей. Без сумніву, збільшення знання та вміння буде для людини благословенним привілеєм на всю вічність, але людина завжди залишиться людиною і буде просто вчитись краще використовувати вже існуючі можливості людської природи.

      Вона не може надіятись вийти за її широкі межі, та й не бажатиме цього, оскільки її бажання будуть обмежені рамками її можливостей.

     Якщо сьогоднішній вік головним чином присвячений розвитку цього класу, якому запропонована зміна природи, і якщо послання апостолів дані для настанов цієї “малої черідки”, це не означає, що всі Божі плани закінчаться разом із довершенням цього вибраного класу.

     З другого боку, ми не повинні впадати в іншу крайність, вважаючи, що особливі обітниці про божественну природу, духовні тіла і т.д., які даровані цим вибраним, передбачені Богом для всього людства. Їм дані “цінні та великі обітниці”, більші та вищі від тих інших дорогоцінних обітниць, що дані для людства. 

     Щоб правильно дослідити Слово Правди, ми повинні зауважити, що Писання представляє досконалість божественної природи “малої черідки” і досконалість людської природи відродженого світу як дві різні речі.

     Які їх можливості? Якими законами вони керуються? 

     Не розуміючи природи духовних істот, багато-хто, напевне, схильний думати, що це мусить бути просто міф, і в цьому відношенні існує сильне упередження. Але апостол Павло не був такої думки. 

     Хоча він і дає зрозуміти, що тілесна істота нездатна зрозуміти вищої духовної природи (1 Кор. 2: 14), все ж він ясно говорить (немов застерігаючи нас від всякого роду міфів та забобонів), що існує як духовне тіло, так і звичайне (людське) тіло, як небесне, так і земне, а також слава земна і слава небесна. 

     Ми переконалися, що земна слава була втрачена через перший гріх Адама, але її має повернути людству Господь Ісус та Його Наречена (Христос – Голова і тіло) під час Тисячолітнього царювання. 

     Небесна слава поки що не видима, за винятком її об’явлення очам віри Духом через Слово. Ці обидві слави окремі та відмінні (1 Кор. 15: 38-49). До певної міри ми знаємо, що представляє собою звичайне земне тіло, бо ми нині його маємо, хоч оцінити славу його досконалості можемо лише приблизно. Воно є плоттю, кров’ю та костями, бо “що вродилося з тіла – є тіло”. 

     А оскільки існує два різних види тіл, то нам відомо, що духовне (яким  би воно не було) не складається з плоті, крові та костей, а є небесним, неземним, духовним – “що уродилось з Духа – є дух”. Але що являє собою духовне тіло, ми не знаємо, бо “ще не виявилось, що́ ми будемо. Та ... будем подібні до Нього” – подібні до нашого Господа Ісуса (Ів. 3: 6; 1 Ів. 3: 2).

     Принаймні, Святе Письмо не дає жодного натяку на якийсь інший намір. Як серед неживих створінь існує чудове й майже нескінченне різноманіття, так і серед живих та розумних створінь можлива така ж різноманітність досконалості. 

     Кожне творіння в своїй досконалості є славним. Але, як каже ап. Павло, слава небесна є одним видом слави, а слава земна – зовсім інша, відмінна слава.

Spirit beings can be present, yet invisible.

Elisha's Servant
saw Angels in Chariots

Spirit beings can assume human forms.

An Angel Appeared to Gideon

  “Ангел Господній табором стає кругом тих, хто боїться його”; “чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?” (Пс. 34: 8; Євр. 1: 14). Вони служили видимо чи невидимо? Безперечно, останнє. 

     Коли Єлисей був оточений військами асирійців, його слуга злякався. Але Єлисей помолився Господу і очі юнака відкрились: він побачив навколишні гори, вкриті вогняними колісницями та вогняними (подібними до вогню) вершниками. І знову ж, коли Валааму ангел був невидимий, ослиця (їй були відкриті очі) бачила його.

    По-друге, ангели можуть брати на себе людські тіла і з’являтись, як люди. Господь і два ангели з’явились Аврааму, який приготував для них вечерю і вони її їли. Спочатку Авраам прийняв їх за трьох людей, і лише коли вони зібрались вже йти, він зрозумів, що один з них – то Господь, а інших два – ангели, які пізніше пішли в Содом і врятували Лота (1 М. 18: 1, 2).

      І Гедеону з’явився ангел, як людина, але потім дав себе впізнати. Ангел з’явився батькові та матері Самсона, і вони вважали його людиною, доки той не вознісся на небо в полум’ї вівтаря (Суд. 6: 11-22; 13: 20).

Saul of Tarsus

"At midday, O King, I saw in the way a light from heaven, above the brightness of the sun, shining round about me and them which journeyed with me.    And when we were all fallen to the earth, I heard a voice speaking unto me, and saying in the Hebrew tongue, Saul, Saul, why persecutest thou me?    It is hard for thee to kick against the pricks." Acts 26:13,14

     І Даниїл впав перед ним, як мертвий (Дан. 10: 6, 10, 15, 17). Савло з Тарсу бачив подібний проблиск славного Христового тіла, ясність якого перевищувала сонячне світло ополудні. Савло втратив зір і впав на землю.

     Лише Савло бачив Господа, його ж супутники чули тільки голос, але не бачили нікого (Дії 9: 7). Люди, що були з Даниїлом, не бачили славної істоти, яку він описує. Але їх опанував такий великий страх, що вони втекли і заховались. 

Далі ця славна істота заявила: “Князь перського царства стояв проти мене двадцять і один день” (Дан. 10: 13).

       Невже Даниїл, улюблений Господом муж, впав як мертвий перед тим, кому двадцять один день протистояв перський князь? Як це зрозуміти? Звичайно, він не явився князю в славі! Ні. Або він був перед ним невидимим, або з’явився як людина.

     моменту воскресіння наш Господь є духовною істотою. Тому Він повинен володіти цими ж можливостями, що виявляються в ангелах (духовних істотах). І так воно є. Детальніше ми дізнаємося про це в наступному розділі.

     Ця знаменна і особлива риса плану Єгови служить знаменній та особливій цілі приготування їх як Божих представників до великої майбутньої праці відновлення всього.

Смертельність та безсмертя.

     Ми побачимо, що їх справжнє значення повністю відповідає тому, чого ми навчились, порівнюючи біблійні твердження щодо людських та духовних істот, а також щодо земних і небесних обітниць. 

     Цим словам часто дається дуже невизначене значення, а неправильне уявлення про їх значення породжує помилкові погляди на предмети, з якими ці слова пов’язані – як в загальному, так і в Біблійному використанні.

“Смертельність” означає становище чи стан підлягання смерті. Не стан самої смерті, а стан, в якому смерть є можливою.

“Безсмертя” – становище чи стан, що не підлягає смерті. Не просто стан свободи від смерті, але стан, в якому смерть є неможливою.

There is confusion on mortality and immortality.

     Вони міркують, що якби він був безсмертним, Бог не сказав би йому:

       “В день їди твоєї від нього ти напевно помреш!” – бо неможливо безсмертній істоті померти. І це логічно. З другого ж боку, кажуть вони, якби він був смертним, то який сенс мала б погроза чи кара в словах: “Ти напевно помреш”? 

     Адже, будучи смертним (згідно їх неправильного визначення), він так чи інакше не міг би уникнути смерті.

     Адам був смертним – тобто був у стані, в якому смерть була можливою. Його життя мало повну міру досконалості, але не було невід’ємним життям.

       Воно підтримувалось “кожним деревом в раю”, за винятком забороненого. І до тих пір, поки Адам слухався свого Творця і був у згоді з Ним, його життя було в безпеці – живильні елементи не могли бути забрані. 

     Якщо так дивитись, то Адам мав життя, і смерть абсолютно не була обов’язковою. Але він був в такому стані, де смерть була можливою – він був “смертним”.

     Ми ж відповідаємо: “Ні”. Його випробування було для того, щоб побачити, гідний він чи ні дальшого життя й тих благословень, які вже мав. Оскільки за послух йому ніколи не було обіцяно безсмертя, то про подібні здогадки в нас не може бути й мови.

       Йому було обіцяне продовження існуючих тоді благословень до тих пір, поки він буде слухняним, і його було попереджено про втрату всього – смерть – у випадку непослуху.

      Неправильне пояснення слова “смертний” приводить більшість людей до висновку, що всі істоти, які не вмирають, – безсмертні. Отже в ту категорію вони включають і нашого Небесного Отця, і нашого Господа Ісуса, і ангелів, і все людство. 

     Однак це неправда. Звільнені з гріхопадіння великі маси людей, а також небесні ангели, завжди будуть смертними. Навіть в стані досконалості й щастя вони завжди належатимуть до тої смертної природи, яка може зазнати смерті (відплати за гріх), якщо вони згрішать.

      Як і в випадку Адама, гарантія їх існування буде обумовлена послухом премудрому Богу, Чия Справедливість, Любов і Мудрість, і Чия Сила змушувати всі речі працювати разом для добра тих, хто любить і служить Йому, стануть абсолютно очевидними завдяки Його ставленню до гріха в теперішній час.

Satan is to be destroyed, which proves that angels are mortal.

Ми не лише маємо свідчення, що безсмертя властиве тільки божественній природі, але й маємо доказ, що ангели – смертні. Про це говорить факт, що сатана, який колись був головним серед них, буде знищений (Євр. 2: 14). А якщо він може бути знищений, значить клас ангелів є смертним.

     Отримавши признання Божого закону, вони завжди будуть забезпечені тими елементами, які необхідні для підтримки їх досконалості, і ніколи не помруть.

"The soul that sinneth, it shall die."

     Звідси й аргумент, що невиправні мусять десь якось продовжувати жити, а оскільки вони є в незгоді з Богом, то висновок один: їх чекає вічність страждання. 

     Але Боже Слово запевняє нас, що Він вжив заходів проти такого увічнення гріха і грішників: людина є смертною; абсолютною карою за свідомий гріх проти повного світла й знання не буде життя в муках, а друга смерть. “Душа, що грішить, – вона помре”.

“Хто ти, чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом?”
Римлян 9: 20

     Дехто помилково вважає, що справедливість зобов’язує Бога не робити жодної різниці між Його створіннями, коли Він дарує Свої милості. Якщо Він вивищує когось до високого становища, то по справедливості мусить поступити так зі всіма іншими, хіба що виявиться, що хтось втратив свої права і через те йому справедливо може бути відведене нижче становище.

       Коли далі керуватись цим принципом, виходить наступне: якщо деякі люди мають бути високо піднесеними, ставши учасниками божественної природи, то і всі інші люди в кінцевому результаті повинні бути підняті до такого ж рівня. 

     А чому б не піти на крайність в цьому принципі і не застосувати цей самий закон прогресування до тварин та комах, сказавши, що оскільки всі вони є Божими створіннями, то, в кінці кінців, також повинні досягти того найвищого рівня існування – божественної природи? 

     Це, звичайно, повний абсурд, що має таку ж логіку, як будь-який інший висновок, оснований на цьому вигаданому принципі.

     І якби в Бога справді був такий план, то де була б чудова різноманітність Його праці? Але Бог не має такого плану. Вся природа – жива і нежива – виявляє славу і різноманіття божественної сили та мудрості. 

     І якщо “небо звіщає про Божу славу, а про чин Його рук розказує небозвід” у надзвичайній різноманітності і красі, то набагато більше Його розумні створіння виявлятимуть в своєму розмаїтті величну славу Його сили. Ми приходимо до такого висновку, виходячи з чіткого вчення Божого Слова, з логіки та з аналогій в природі.

     Але Бог доводить Свою велику любов до Своїх створінь безконечною низкою незаслужених милостей, які повинні викликати в них любов та хвалу у відповідь.

     Тому всім розумним створінням треба з вдячністю приймати все, що дає Бог. Всякий інший дух справедливо заслуговує на осуд, і якщо йому потурати, то це закінчиться падінням та знищенням. 

     Людина не має права прагнути бути ангелом, не будучи ніколи запрошеною до цього стану. Також і ангел не має жодного права претендувати на божественну природу, яка ніколи не була йому запропонована.

Abraham

     Мало-хто заперечить, що Святе Письмо вчить про вибір, але на якому саме принципі базується той вибір – це предмет серйозних розбіжностей в поглядах. Одні твердять, що це є довільний вибір, необмежений умовами, інші твердять, що він має певні умови. І ми думаємо, що в обох тих поглядах є доля правди. 

     З Божого боку вибір є вираженням Його рішення щодо певної мети, служби чи становища. Бог вибрав чи вирішив, що деякі Його створіння повинні бути ангелами, деякі – людьми, ще інші – тваринами, птахами, комахами і т.д., а декотрі повинні належати до Його власної божественної природи. 

     І хоч всіх, хто належатиме до божественної природи, Бог вибирає на певних умовах, все ж не можна сказати, що вони заслуговують на це більше, ніж інші, бо те, що будь-яке створіння існує на тому чи іншому рівні, це суто справа ласки.

     Адже Він обминув ангелів, які не згрішили, і покликав до божественної слави декого із відкуплених грішників. Бог має право поступати зі Своєю власністю так, як Йому подобається, і Він користується цим правом для виконання Своїх планів. І тому все, що ми маємо, є божественною ласкою.

Hath not the potter power
over the clay?

“Отже, хто ти чоловіче, що ти сперечаєшся з Богом? Чи скаже твориво творцеві: Пощо ти зробив мене так? Чи гончар не має влади над глиною, щоб із того самого місива зробити одну посудину на честь, а одну на нечесть” – або меншу честь? (Рим. 9: 20, 21).

     Всі були створені тою самою божественною силою – деякі, щоб мати вищу природу й більшу честь, а інші – щоб мати нижчу природу й меншу честь.

“Так говорить  Господь Саваот, Святий Ізраїля та його [людини] сотворитель: 

“Ви питаєте мене про майбутнє моїх дітей, і в діло рук моїх втручаєтесь наказом?  Я створив землю і витворив на ній чоловіка. Я власними руками розпростер небо, я повеліваю всьому його війську... Бо так говорить Господь, творець неба, – він, Бог, що сотворив землю, що сподіяв її та укріпив її; не створив її пустою, він создав її, щоб на ній жили: “Я Господь, і іншого немає!” (Іс. 45: 11, 12, 18 – Хом.).

     Наскільки було б краще підходити покірно до Божого Слова і “запитати” про майбутні речі, замість “вказувати” чи наполягати, щоб Він обов’язково втілив наші задуми.

      Господи, від свавільних гріхів своїх рабів заховай, нехай не панують вони над нами. Ми віримо, що ніхто з Божих дітей не міг би свідомо диктувати Господу, але як легко і майже несвідомо багато-хто припускає таку помилку.

     І її потомство – за винятком Євангельської Церкви – у воскресінні далі буде земним, людським, пристосованим до землі (1 Кор. 15: 38, 44). Давид говорить, що людина була створена тільки трохи нижчою від ангелів і була увінчана славою, честю, володінням і т.д. (Пс. 8: 4-9). Ап.

       Петро, наш Господь та всі пророки від початку світу проголошують, що людський рід має бути відновленим до цієї славної досконалості і знову має запанувати над землею, як і його представник – Адам (Дії 3: 19-21).

     Ось таку частку вибрав Бог, щоб дати її людському роду. І яка ж бо славна ця частка!